Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
РОМАНОВКА, мѣстечко при рѣкѣ Унавѣ, въ 30-ти верстахъ отъ Сквиры на сѣверъ. Два предмѣстья мѣстечка называются Великою и Малою Чернявкою. Жителей обоего пола: собственно въ Романовкѣ 804, да на Чернявкѣ Великой 425 и Малой 150. Сверхъ того 60 обоего пола лицъ исповѣдующихъ латинство и 10 семействъ евреевъ хлѣбопашцевъ. Земли числится при мѣстечкѣ Романовкѣ 1451 десятина, при Малой Чернявкѣ 564 и столько же въ Великой Чернявкѣ. Въ XVI вѣкѣ Романовка считалась городомъ, пользовавшимся, по привиллегіямъ королевскимъ, магдабургскими правами. Но уже въ слѣдующемъ столѣтіи, по системы принятой польскимъ правительствомъ относительно Русскихъ городовъ, Романовка, какъ старотство коронное, отдавалась для извлеченія доходовъ разнымъ вельможамъ, исповѣдывавшимъ латинскую вѣру. Такъ Сигизмундъ III, вознаграждая военныя заслуги князя Николая Рожинскаго, надаетъ ему въ 1591 году грунта, «по спустошенныхъ непріятелями всяхъ». Въ привиллегіи означены урочища пустыя надъ рѣками Сквирою, Раставицею, Унавою, Ольшанкою и Каменицею; но Романовка въ привиллегіи этой не упомянута. Люстрація 1646 года объ ней дѣлаетъ такую замѣтку: «Мѣстечко року пр̄ешлего зе всями пр̄ез Татары спустошоне». А 1622 года говоритъ, что оно на самомъ черномъ шляху осядло; въ немъ подданныхъ 20; чиншу жаднего недаіą взглендем слободы, абовѣм пр̄ез обоз, за небожчика пана Жолкѣвскіего, знесени сą». Къ старотству причислялись тогда: Жидовцы, Ерчики, Ставища, Строковъ, Буки, Таборовъ и Сквира, съ принадлежащими деревнями. Съ 1602 года старотствомъ владѣетъ княгиня Софія Ходкевичъ, каштелянша Виленская; съ 1616 княгиня Ружинская; съ 1640 года 18-го октября Самуилъ Лащъ. Со временъ Хмельницкаго до удаленія Палія въ ссылку, Романовка неимѣла вельможныхъ старостъ, а подобно прочимъ Русскимъ общинамъ, они избираемы были по старинному изъ среды народа. Не знаемъ, къ этому ли, или древнѣйшему періоду времени должно отнести построеніе земляныхъ укрѣпленій, видимыхъ и теперь вокругъ мѣстечка въ полуразрушенномъ состояніи. Какъ видный пунктъ польскаго владычества, Романовка должна была подвергаться нападеніямъ и защитѣ обѣихъ враждебныхъ сторонъ и должна была укрѣпиться. Въ курганахъ видимыхъ на поляхъ, безъ сомнѣнія покоятся вмѣстѣ кости непримиримыхъ нѣкогда враговъ. Романовскій замокъ находился надъ рѣкою на возвышенности, называемой нынѣ Буртами. Онъ состоялъ изъ землянаго вала длиною въ 437, а шириною отъ 1 до 4-хъ сажень, по вершинѣ вала тянулся дубовый частоколъ. По словамъ жителей нужно было три раза объѣхать кругомъ замка, чтобы чрезъ подъемный мостъ въѣхать въ самый замокъ. Признаки дороги ведшей туда, еще неизгладились. Говорятъ, что изъ разобраннаго чистокола построены были въ 1795 году въ городѣ Сквирѣ присутственныя мѣста, въ послѣдствіи сгорѣвшія. По возстановленіи польскаго владычества, въ 1730 году старотствомъ Романовскимъ владѣлъ Казиміръ Стецкій, каштелянъ Кіевскій, въ 1765 Антоній Ожга. Произведенная при немъ ревизія свидѣтельствуетъ, что «въ Романовкѣ халупъ 60, либертованныхъ 5, жидовъ нема, млыновъ на Унавѣ 2 и что поддани платятъ чиншъ смотря по имѣнію своему, другіе отбываютъ панщину, платя притомъ подорожчизну и прядутъ съ дворскаго прадева по одному мотку на годъ». Король Станиславъ Августъ въ 1774 году позволилъ Александру Рожнецкому уступить свое пожизненное право, князю Іосифу Любомірскому. Люстрація 1789 года говоритъ: «Романовка, alias Романовъ, всегда называвшаяся мѣстечкомъ, имѣетъ 60 дымовъ и 10 шляхецкихъ, что мѣсчане, хотябы и имѣли какія-либо права й привиллегіи, но объ нихъ незаявляли, что къ старотству причислено 11 селъ и м. Сквира и что старотство доставляло доходу 24,552 злот. 4 гроша». Въ 1814 году всѣ села Романовскаго старотства, по распоряженію правительства распроданы польскимъ помѣщикамъ. Романовка, низведенная еще старостами на степень села, куплена какимъ-то Іосифомъ Прибышевскимъ, перепродавшимъ ее въ 1844 году съ прибылью Ѳеодору Ромуальдовичу Рыльскому. Но предмѣстья Чернявки куплены другими спекулянтами и нынѣ принадлежатъ: Малая Чернявка Льву Билинскому, а Великой ⅔ помѣщику деревни Лозовика Григорію Грушецкому, а ⅓ двумъ братьямъ Викентію и Титу Грудзинскимъ.
Переклад
РОМАНІВКА, містечко на річці Унаві, за 30 верст на північ від Сквири. Два передмістя містечка називаються Великою і Малою Чернявкою. Жителів обох статей: у самій Романівці 804, а на Великій Чернявці 425 і на Малій 150. Крім того, 60 осіб обох статей, що сповідують латинство, і 10 родин євреїв-хліборобів. Землі значиться за містечком Романівкою 1451 десятина, за Малою Чернявкою 564 і стільки ж у Великій Чернявці. У XVI столітті Романівка вважалася містом, яке за королівськими привілеями користувалося магдебурзьким правом. Але вже в наступному столітті, за системою, яку польський уряд прийняв щодо руських міст, Романівку як коронне староство віддавали для отримання прибутків різним вельможам, які сповідували латинську віру. Так, Сигізмунд III, винагороджуючи військові заслуги князя Миколая Рожинського, 1591 року надає йому ґрунти «по спустошенныхъ непріятелями всяхъ» [у спустошених ворогами селах]. У привілеї названо пусті урочища над річками Сквирою, Раставицею, Унавою, Ольшанкою і Каменицею; але Романівку в цьому привілеї не згадано. Люстрація 1646 року робить про неї таку примітку: «Мѣстечко року пр̄ешлего зе всями пр̄ез Татары спустошоне» [Містечко минулого року разом із селами спустошене татарами]. А [люстрація] 1622 року каже, що воно «на самомъ черномъ шляху осядло; въ немъ подданныхъ 20; чиншу жаднего недаіą взглендем слободы, абовѣм пр̄ез обоз, за небожчика пана Жолкѣвскіего, знесени сą» [осіло на самому Чорному шляху; у ньому 20 підданих; жодного чиншу не дають з огляду на слободу, бо їх розорив обоз за покійного пана Жолкевського]. До староства тоді належали: Жидівці [нині Квітневе], Єрчики, Ставище, Строків, Буки, Таборів і Сквира з належними до них селами. З 1602 року староством володіє княгиня Софія Ходкевич, віленська каштелянова; з 1616-го — княгиня Ружинська; з 18 жовтня 1640 року — Самуїл Лащ. Від часів Хмельницького до заслання Палія Романівка не мала старост із вельмож: як і в інших руських громадах, їх обирали за давнім звичаєм з-поміж народу. Не знаємо, до цього чи до давнішого періоду слід віднести спорудження земляних укріплень, які й тепер видно навколо містечка в напівзруйнованому стані. Як помітний пункт польського панування, Романівка мала зазнавати нападів і оборони з боку обох ворожих сторін і мусила укріпитися. У курганах, які видно на полях, безсумнівно, спочивають разом кістки колись непримиренних ворогів. Романівський замок стояв над річкою на підвищенні, яке нині називають Буртами. Він складався із земляного валу завдовжки 437, а завширшки від 1 до 4 сажнів; по верху валу тягнувся дубовий частокіл. За словами жителів, треба було тричі об’їхати навколо замку, щоб через підйомний міст в’їхати до самого замку. Сліди дороги, що вела туди, ще не стерлися. Кажуть, що з розібраного частоколу 1795 року в місті Сквирі збудували присутственні місця [приміщення урядових установ], які згодом згоріли. Після відновлення польського панування 1730 року романівським староством володів Казимир Стецький, київський каштелян, 1765 року — Антоній Ожга. Проведена за нього ревізія свідчить, що «в Романівці халуп 60, либертованих 5, жидів нема, млинів на Унаві 2, і що піддані платять чинш залежно від свого майна, інші відбувають панщину, платячи при тому подорожчизну, і прядуть із дворового прядива по одному мотку на рік». Король Станіслав Август 1774 року дозволив Олександрові Рожнецькому відступити своє довічне право князеві Іосифові Любомирському. Люстрація 1789 року каже: «Романівка, alias Романів, що завжди називалася містечком, має 60 димів і 10 шляхетських; міщани, хоч би й мали якісь права й привілеї, про них не заявляли; до староства приписано 11 сіл і м. Сквиру, і староство давало доходу 24 552 злот. 4 гроші». 1814 року всі села романівського староства за розпорядженням уряду розпродано польським поміщикам. Романівку, яку ще старости звели до рівня села, купив якийсь Іосиф Прибишевський, що 1844 року з вигодою перепродав її Феодорові Ромуальдовичу Рильському. Але передмістя Чернявки купили інші спекулянти, і нині вони належать: Мала Чернявка — Левові Білинському, а ⅔ Великої — поміщикові села Лозовика Григорію Грушецькому, а ⅓ — двом братам Вікентію і Титу Грудзинським.
Оригінал
По преданію въ древней Романовкѣ было нѣсколько церквей, нынѣ уже не существующихъ, но мѣста которыхъ жителями указываются. Такъ близъ Малой Чернявки, при большомъ яру, гдѣ нынѣ церковное поле примыкаетъ къ помѣщичьему лану, была церковь, которой большую часть прихожанъ составляли жившіе тамъ кузнецы. Тамъ гдѣ нынѣ живетъ Лука Дидковскій, была другая церковь. Близъ нынѣшней Рождество Богородичная третья. Кромѣ того въ Черномъ лѣсу надъ рѣкою Унавою, гдѣ нынѣ живетъ крестьянинъ Александръ Кочубей, былъ польскій кляшторъ или монастырь, признаки котораго и нынѣ видны. Въ немъ жило, по преданію, болѣе 30 монаховъ и служителей. Разоренъ этотъ монастырь еще при Хмельницкомъ. Въ 1741 году, какъ видно изъ визитъ въ Романовкѣ была уже только одна церковь во имя Рождества пресвятыя Богородицы, построенная въ 1702 году полковникомъ Паліемъ 1). «Она была съ требя куполами, дранью покрытыми. Дзвоничка на слупахъ, на кторей дзвоновъ 4; цментарь не огродзоный». Прихожанъ имѣла 50 дворовъ въ Романовкѣ и 25 въ Ставищахъ. Вообще изъ визитъ или описей видно, что церковь эта, подобно всѣмъ тогдашнимъ Русскимъ церквамъ была бѣдна и скудна имуществомъ. Она сгорѣла въ 1843 году; а на мѣстѣ ея чрезъ десять лѣтъ построена нынѣшняя деревяная на каменномъ фундаментѣ, довольно благовидная. По штатамъ она причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ съ усадьбою и хуторомъ 38 десятинъ. Въ приходѣ ея состоитъ также деревня Кошляки.
Переклад
За переказом, у давній Романівці було кілька церков, яких нині вже немає, але їхні місця жителі показують. Так, біля Малої Чернявки, при великому яру, де нині церковне поле прилягає до поміщицького лану, була церква, більшість парафіян якої становили ковалі, що там жили. Там, де нині живе Лука Дідковський, була друга церква. Біля нинішньої Різдво-Богородичної — третя. Крім того, в Чорному лісі над річкою Унавою, де нині живе селянин Олександр Кочубей, був польський кляштор, тобто монастир, сліди якого видно й нині. У ньому, за переказом, жило понад 30 ченців і служників. Зруйновано цей монастир ще за Хмельницького. 1741 року, як видно з візит, у Романівці була вже тільки одна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці, збудована 1702 року полковником Палієм 1). «Она была съ требя куполами, дранью покрытыми. Дзвоничка на слупахъ, на кторей дзвоновъ 4; цментарь не огродзоный» [Вона була з трьома банями, покритими драницею. Дзвіничка на стовпах, на якій 4 дзвони; цвинтар не обгороджений]. Парафіян мала 50 дворів у Романівці й 25 у Ставищі. Загалом із візит, або описів, видно, що ця церква, як і всі тодішні руські церкви, була бідна й убога на майно. Вона згоріла 1843 року, а на її місці через десять років збудовано нинішню, дерев’яну на кам’яному фундаменті, доволі показну. За штатами її зараховано до 4-го класу; землі має із садибою і хутором 38 десятин. До її парафії належить також село Кошляки.
Оригінал
Для утвержденія римскихъ католиковъ въ ихъ исповѣданіи, помѣщикъ устроилъ въ собственномъ своемъ домѣ олтарь, на которомъ по Воскресеньямъ и праздничнымъ днямъ отправляетъ латинское богослуженіе пріѣзжающій изъ Новоселицы ксендзъ. Впрочемъ, помѣщикъ предполагаетъ въ скоромъ времени построить особый костелъ.
Переклад
Щоб утвердити римо-католиків у їхньому віросповіданні, поміщик облаштував у власному домі вівтар, на якому в неділі та святкові дні латинське богослужіння відправляє ксьондз, що приїздить із Новоселиці. Утім, поміщик має намір незабаром збудувати окремий костел.
Оригінал
Деревня Кашляки лежитъ при рѣкѣ Унавѣ въ 3-хъ верстахъ ниже Романовки. Она нынѣ принадлежитъ Василію Косовичу и имѣетъ жителей обоего пола 242; земли 560 десятинъ.
Переклад
Село Кашляки лежить на річці Унаві, за 3 версти нижче Романівки. Нині воно належить Василеві Косовичу і має 242 жителі обох статей; землі — 560 десятин.
Оригінал
См. визиты Паволоцкаго деканата 1741 и 1746 годовъ.
Переклад
Див. візити Паволоцького деканату 1741 і 1746 років.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 30 верст ≈ 32 км; 1451 десятина ≈ 1585 га; 4 сажні ≈ 8,5 м; 38 десятин ≈ 41,5 га; 3 версти ≈ 3,2 км. Перерахунок наш.
Назва. «Романовка» — Романівка. Тепер — село Романівка Житомирського району Житомирської області.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Сквирський повіт, «ИМѢНІЯ ПОЕЗУИТСКІЯ, ПРИНАДЛЕЖАВШІЯ УНІАТСКИМЪ МИТРОПОЛИТАМЪ И БЫВШІЯ СТАРОСТИНСКІЯ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 195–197. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/romanivka/