Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ПЕРЕГОНОВКА, село при рѣчкѣ Красной, на границѣ Кіевскаго уѣзда, между селами Васильевымъ и Германовкою, въ 3-хъ верстахъ отъ каждаго изъ нихъ. Получило названіе отъ того, что жители «за польши» перегнаны сюда изъ другаго мѣста; но какого именно и въ какое время жители не сохранили преданія. Земли къ этому небольшому селу принадлежитъ 865 десятинъ. Жителей обоего пола: православныхъ 546, римскихъ католиковъ 76, евреевъ 6. въ 1740 году жителей было до 443. Въ прошломъ вѣкѣ Перегоновка принадлежала къ Василёвскому имѣнію графовъ Тарновскихъ, а съ 1849 года принадлежитъ Любоміру Антоновичу Проскурѣ (латин. испов.) по дарственной записи тетки его Людвики Сущанской; кромѣ 510 десятинъ купленыхъ крестьянами въ 1863 году за 25,343 руб. Близъ села съ южной стороны находятся двѣ древнія могилы, называемыя Близнецами.
Переклад
ПЕРЕГОНІВКА, село над річкою Красною, на межі Київського повіту, між селами Василевом і Германівкою, за 3 версти від кожного з них. Назву дістало від того, що жителів «за польши» [за Польщі] перегнали сюди з іншого місця; але з якого саме і коли — переказу жителі не зберегли. До цього невеликого села належить 865 десятин землі. Жителів обох статей: православних 546, римо-католиків 76, євреїв 6. 1740 року жителів було до 443. У минулому столітті Перегонівка належала до василевського маєтку графів Тарновських, а з 1849 року належить Любомирові Антоновичу Проскурі (латин. віросп.) за дарчим записом його тітки Людвіки Сущанської, крім 510 десятин, які селяни купили 1863 року за 25 343 руб. Біля села з південного боку є дві давні могили, які називають Близнецями [близнюками].
Оригінал
Приходская церковь во имя Рождества Пресвятыя Богородицы основана около 1734 года, какъ значится въ визитахъ. До того же времени приходская церковь находилась въ селѣ Василёвѣ. Церковь эта, недавно починенная и распространенная существуетъ и нынѣ. По штатамъ состоитъ въ 5-мъ классѣ; земли имѣетъ указную пропорцію. Къ Перегоновской церкви причислены: часть деревни Семеновки, часть деревни Людвиновки и деревня Василёвъ. Прежде причислялась и деревня Розаліевка, но въ 1820 году она отчислена къ Спендовскому приходу.
Переклад
Парафіяльну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці засновано близько 1734 року, як зазначено у візитах. А до того часу парафіяльна церква була в селі Василеві. Ця церква, недавно відремонтована й розширена, існує й нині. За штатами належить до 5-го класу; землі має указну пропорцію. До перегонівської церкви приписано: частину села Семеновки, частину села Людвиновки і село Василев. Раніше до неї належало й село Розалієвка, але 1820 року його відчислено до шпендівської парафії.
Оригінал
Деревня казенная Семеновка, въ ровномъ разстояніи отъ села Перегоновки и м. Германовки Кіевскаго уѣзда. Она лежитъ на лѣвой сторонѣ рѣки Красной и причисляется къ Кіевскому уѣзду. Жителей обоего пола 540, но изъ нихъ только половина причислена къ Перегоновскому приходу, а другая половина къ Германовскому. Въ 1740 году въ Семеновкѣ было только 7 дворовъ. Семеновка издавна принадлежала къ Германовскому старотству и хотя была присвоеваема въ послѣдствіи въ собственнось частными лицами, между прочими предсѣдателемъ Кіевскаго Суда Моршковскимъ 1), но по рѣшенію Сената, въ началѣ текущаго вѣка, признана казенною собственностію.
Переклад
Казенне село Семеновка, на однаковій відстані від села Перегонівки й м. Германівки Київського повіту. Воно лежить на лівому березі річки Красної і належить до Київського повіту. Жителів обох статей 540, але з них тільки половину приписано до перегонівської парафії, а другу половину — до германівської. 1740 року в Семеновці було тільки 7 дворів. Семеновка здавна належала до Германівського староства, і хоча згодом її привласнювали приватні особи, зокрема голова Київського суду Моршковський 1), але за рішенням Сенату на початку теперішнього століття її визнано казенною власністю.
Оригінал
Такъ какъ Моршковскій въ концѣ прошлаго вѣка владѣлъ хотя короткое время, многими селами
Переклад
Оскільки Моршковський наприкінці минулого століття володів, хоч і недовго, багатьма селами
Оригінал
Людвиновка небольшая деревушка, недавно заведенная при озерѣ Гузинѣ и при ручьѣ, изъ Деремезной текущемъ, въ 4-хъ верстахъ отъ Перегоновки и въ 5-ти отъ Деремезной. Жителей обоего пола 237. Принадлежитъ помѣщику Петровскому (см. Розаліевка). Половина жителей этой деревни причисляются къ Перегоновскому а другая къ Деремезянскому приходамъ. Она основана въ 1826 году Станиславомъ Проскурою и названа по имени его жены Людвики. Называется также Станиславкою.
Переклад
Людвиновка — невелике сільце, недавно засноване біля озера Гузин і над струмком, що тече з Деремезни, за 4 версти від Перегонівки і за 5 від Деремезни. Жителів обох статей 237. Належить поміщикові Петровському (див. Розалієвка). Половина жителів цього села належить до перегонівської, а друга — до деремезнянської парафії. Його заснував 1826 року Станіслав Проскура й назвав на ім’я своєї дружини Людвіки. Називається також Станиславкою.
Оригінал
Василевъ, въ прошломъ вѣкѣ мѣстечко, а въ древности особое удѣльное княжество, лежитъ въ яру, надъ рѣкою Красною. Въ прошломъ вѣкѣ Василевъ вновь возвысился тѣмъ, что составлялъ резиденцію богатыхъ польскихъ помѣщиковъ, графовъ Тарновскихъ. Въ XVI вѣкѣ, возникнувъ послѣ татарскихъ руинъ, Василевъ принадлежалъ къ Обухову (см. это слово) и раздѣлялъ его участь. Въ 1598 году Янъ Острожскій отдаетъ Василевъ въ собственность Трипольскимъ, которымъ онъ былъ долженъ значительную сумму, присужденную съ него по процессу за грабежи въ имѣніяхъ Трипольскихъ, имъ Острожскимъ произведенные. Но въ 1600 году Павелъ Дорогостойскій позываетъ Трипольскихъ и требуетъ возвращенія ему Васильевщины, которая ему судомъ и возвращена. Этотъ Павелъ Дорогостайскій имѣлъ одну дочь, которая выдана была замужъ за Андрея Фирлея, воеводу Белзскаго. Фирлей и его жена умерли не оставивши дѣтей, а потому всѣ ихъ имѣнія достались сестрѣ Фирлея Аннѣ, бывшей замужемъ за Тарновскимъ, Казиміромъ. По присоединеніи края къ Россіи, Василевщина была конфискована въ казну, такъ какъ Казиміръ Тарновскій былъ враждебенъ русскому правительству и выѣхалъ за границу. Но, по возвращеніи изъ за границы Тарновскаго, который былъ крестнымъ сыномъ Императрицы, имѣніе ему возвращено. Затѣмъ немедленно имъ продано Шамбеляну Проскурѣ, по смерти коего, Василевымъ послѣдовательно владѣли жена его Юзефа и младшій сынъ Антонъ, б. Васильковскій судья, продавшій въ 1828 году Василевъ Никодиму Романовичу Левандовскому. Границы прежняго Василевскаго имѣнія при графахъ Тарновскихъ и при Шамбеланѣ Проскурѣ были обширны. Въ нихъ заключались слѣдующія села и деревни: Василевъ, Макіевка, Перегоновка, а также старотства Германовское и Кагарлыцкое. Близъ деревни Песчаной въ 10-ти верстахъ отъ Бѣлой-церкви, лежитъ и теперь на поверхности земли бѣлый камень, который жителями признается за граничный знакъ Василевщины отъ Бѣлоцерковщины, въ давнее время. Нынѣ Василевское имѣніе заключается въ одномъ Василевѣ; въ коемъ земли числится 1528 десятинъ; жителей обоего пола православныхъ 671, римскихъ католиковъ 22 и евреевъ 60. Въ 1740 году въ Василевѣ считалось только 28 дворовъ, въ 1793—30 и 338 душъ об. пола. Древности Василева составляютъ городище, обнесенное валомъ и замокъ на островѣ.
Переклад
Василев, у минулому столітті містечко, а в давнину окреме удільне князівство, лежить у яру, над річкою Красною. У минулому столітті Василев знову піднісся тим, що був резиденцією багатих польських поміщиків, графів Тарновських. У XVI столітті Василев, що постав після татарських руїн, належав до Обухова (див. це слово) і поділяв його долю. 1598 року Ян Острозький віддає Василев у власність Трипільським, яким він був винен значну суму, присуджену з нього за процесом за грабежі, які він, Острозький, учинив у маєтках Трипільських. Але 1600 року Павло Дорогостайський позиває Трипільських і вимагає повернути йому Василевщину, яку суд йому й повернув. Цей Павло Дорогостайський мав одну дочку, яку видали заміж за Андрія Фірлея, белзького воєводу. Фірлей і його дружина померли, не залишивши дітей, тож усі їхні маєтки дісталися сестрі Фірлея Анні, яка була заміжня за Тарновським, Казимиром. Після приєднання краю до Росії Василевщину конфіскували до скарбниці, оскільки Казимир Тарновський був ворожий до російського уряду й виїхав за кордон. Але коли Тарновський, який був хрещеним сином імператриці, повернувся з-за кордону, маєток йому повернули. Потім він одразу продав його шамбелянові Проскурі, після смерті якого Василевом послідовно володіли його дружина Юзефа й молодший син Антон, колишній васильківський суддя, який 1828 року продав Василев Никодимові Романовичу Левандовському. Межі колишнього василевського маєтку за графів Тарновських і за шамбеляна Проскури були широкі. До них входили такі села: Василев, Макіївка, Перегонівка, а також Германівське й Кагарлицьке староства. Біля села Песчаної, за 10 верст від Білої Церкви, і тепер лежить на поверхні землі білий камінь, який жителі вважають межовим знаком, що в давні часи відділяв Василевщину від Білоцерківщини. Нині василевський маєток складається з одного Василева, де землі налічується 1528 десятин; жителів обох статей: православних 671, римо-католиків 22 і євреїв 60. 1740 року у Василеві налічувалося тільки 28 дворів, 1793 року — 30 і 338 душ обох статей. Старожитності Василева — це городище, обнесене валом, і замок на острові.
Оригінал
въ Кіевской губерніи: то сообщимъ здѣсь замѣтку о немъ, заимствованную нами изъ «памятниковъ Михаловскаго» часть 3, стр. 145. «Моршковскій, президентъ Гражданской Палаты въ Житомірѣ, а потомъ въ Кіевѣ, былъ какъ-бы диктаторъ этихъ провинцій. Это былъ человѣкъ одаренный чрезвычайно натуральнымъ умомъ и глубокій правовѣдъ, не чуждый и другихъ наукъ. Имѣлъ онъ особенную способность, отыскать въ дѣлахъ самыхъ запутанныхъ вопросъ и рѣшить его. Всѣ къ нему обращались за совѣтомъ и никому онъ неотказывалъ. Онъ составилъ такимъ образомъ значительную фортуну не продажностію, какъ утверждаютъ нѣкоторые его противники, а счастливыми покупками, продажами и кредитомъ. Сверхъ того онъ славился своими успѣхами у дамъ, которыми очень много пользовался, что также ставятъ ему въ вину».
Переклад
у Київській губернії, то наведемо тут замітку про нього, запозичену нами з «пам’ятників Михаловського», частина 3, стор. 145. «Моршковський, президент Цивільної палати в Житомирі, а потім у Києві, був ніби диктатором цих провінцій. Це була людина, обдарована надзвичайним природним розумом, і глибокий правознавець, не чужий і іншим наукам. Мав він особливу здатність знайти в найзаплутаніших справах [суть] питання і розв’язати його. Усі зверталися до нього по пораду, і нікому він не відмовляв. Таким чином він склав значний статок — не продажністю, як твердять деякі його противники, а вдалими купівлями, продажами й кредитом. Крім того, він славився своїми успіхами в дам, якими дуже широко користувався, що теж ставлять йому на карб».
Оригінал
Въ Василевѣ еще въ прошломъ вѣкѣ графами Тарновскими построенъ каменный латинскій костелъ, во имя Іоанна крестителя, который теперь считается приходскимъ. Первоначально въ немъ отправлялось Богослуженіе уніатами (см. село Ставки Кіев. уѣзда).
Переклад
У Василеві ще в минулому столітті графи Тарновські збудували мурований латинський костел на честь Іоанна Хрестителя, який тепер вважається парафіяльним. Спочатку в ньому правили богослужіння уніати (див. село Ставки Київ. пов.).
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 865 десятин ≈ 945 га; 510 десятин ≈ 557 га; 4 версти ≈ 4,3 км; 10 верст ≈ 10,7 км. Перерахунок наш.
Назва. «Перегоновка» — Перегонівка.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «Б) ИМѢНІЯ МѢЛКИХЪ ПОМѢЩИКОВЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 531–533. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/perehonivka-vasylkivskyi/