Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
СКВИРКА село, при впаденіи рѣки Сквиры въ Рось, въ 20-ти верстахъ отъ города Сквиры. Жителей обоего пола 443: земли 2200 десятинъ. На мѣстѣ этаго небольшаго селенія въ отдаленной древности находилось значительное, населеное и укрѣпленное мѣсто, остатки коего видны только по могиламъ (числомъ 100) на поляхъ и въ огромныхъ валахъ, разрушенныхъ въ нѣсколькихъ мѣстахъ воинскими орудіями. Противъ предполагаемыхъ воротъ, въ полѣ, на разстояніи 1½ версты, находится много небольшихъ могилокъ съ человѣческими костьми. Это мѣсто неизвѣстныхъ побоищъ. Жители сохранили преданіе, что въ послѣдніе годы польскаго владычества валъ, окружность котораго простирается на 400 саженей, былъ увѣнчанъ дубовымъ частоколомъ, что изъ замка былъ подземный ходъ къ рѣкѣ Сквирѣ, высѣченный въ скалѣ, что внутри крѣпости была деревяная церковь и колодезь, мѣсто которыхъ и теперъ примѣтны, и мѣсто церковнаго престола отмѣчено деревяною капличкою. Около 1840 г. въ самомъ селеніи въ землѣ найдены двѣ древнія урны съ прахомъ человѣческихъ костей. Это даетъ право предполагать, что Сквирка была населена въ языческой древности и что окружающія ея насыпи относятся къ томуже времени. До 1814 г. Сквирка принадлежала къ Сквирскому старотству, а съ этого года поступила, въ слѣдсвіе продажи, въ частное владѣніе съ обезпеченіемъ на этомъ имѣніи ежегоднаго платежа 100 руб. сереб. бывшимъ Бѣлоцерковскимъ Езуитамъ, а въ настоящее время на содержаніе училищъ 1). Нынѣ Скирка принадлежитъ къ имѣніямъ Яна Подгорскаго.
Переклад
СКВИРКА, село при впадінні річки Сквири в Рось, за 20 верст від міста Сквири. Жителів обох статей 443; землі 2200 десятин. На місці цього невеликого поселення в далекій давнині було значне, залюднене й укріплене місце, рештки якого видно лише з могил (числом 100) на полях і з величезних валів, у кількох місцях зруйнованих військовими знаряддями. Навпроти гаданої брами, в полі, на відстані 1½ версти, є багато невеликих могилок із людськими кістками. Це місце невідомих побоїщ. Жителі зберегли переказ, що в останні роки польського панування вал, окружність якого сягає 400 сажнів, був увінчаний дубовим частоколом, що із замку до річки Сквири вів підземний хід, висічений у скелі, що всередині фортеці були дерев’яна церква й криниця, місця яких і тепер помітні, а місце церковного престолу позначено дерев’яною капличкою. Близько 1840 р. в самому селі в землі знайдено дві давні урни з прахом людських кісток. Це дає підстави припускати, що Сквирка була заселена в язичницьку давнину і що насипи, які її оточують, належать до того самого часу. До 1814 р. Сквирка належала до Сквирського староства, а від того року внаслідок продажу перейшла в приватне володіння із забезпеченням на цьому маєтку щорічної виплати 100 руб. сріблом колишнім білоцерківським єзуїтам, а нині — на утримання училищ 1). Тепер Сквирка належить до маєтків Яна Подгорського.
Оригінал
Церковь каменная, во имя Архистратига Михаила, построена въ 1821 году на мѣсто прежней иждивеніемъ помѣщика Ивана Кривецкаго. Колокольня и ограда также каменныя. По штатамъ состоитъ въ 7 классѣ съ уменьшеннымъ жалованьемъ причту, потому что церкви этой принадлежитъ земли 75 десятинъ. Прежде существовавшая церковь описана въ визитѣ 1741 года Тетіевскаго Деканата, въ которой сказано, что «церковь дубовая, снопками покрыта, построена въ 1730 году»; прихожанъ имѣла 20 дворовъ, священникомъ при ней, во время визиты, былъ Іоаннъ Московскій, посвященный православнымъ епископомъ Хрисанѳомъ, за что визитаторомъ въ suspensę a divinis объявленъ; то есть: запрещено ему богослуженіе до тѣхъ поръ, пока непозаботится о разрѣшеніи отъ уніатскаго митрополита, которое разумѣется давалось единственно подъ условіемъ принятія «печати» папы. Это было постоянное правило во всѣхъ подобныхъ случаяхъ.
Переклад
Церква кам’яна, на честь Архистратига Михаїла, збудована 1821 року на місці колишньої коштом поміщика Івана Кривецького. Дзвіниця й огорожа також кам’яні. За штатом належить до 7 класу зі зменшеною платнею причтові, бо цій церкві належить 75 десятин землі. Церкву, що існувала раніше, описано у візиті 1741 року Тетіївського деканату, в якій сказано, що «церква дубова, снопками покрита, збудована 1730 року»; парафіян мала 20 дворів, священником при ній під час візити був Іоанн Московський, висвячений православним єпископом Хрисанфом, за що візитатор оголосив його in suspensę a divinis [відстороненим від богослужіння]; тобто йому заборонено богослужіння доти, доки не подбає про дозвіл від уніатського митрополита, який, зрозуміло, давали тільки за умови прийняття «печаті» папи. Це було постійне правило в усіх подібних випадках.
Оригінал
Езуиты не пріобрѣтали недвижимыхъ имѣній, а только обезпечивали на нихъ извѣстный ежегодный доходъ, оставляя имѣнія въ рукахъ част. лицъ; если они испов. латинство. Такія имѣнія называются поезуитскими. Обезпеченные доходы собираются нынѣ казначействами, и употребляются на содержаніе училищъ. По послѣ крестьянской реформы Езуитскія имѣнія предоставлены въ исключительную собственность дворянскихъ фамилій, въ рукахъ коихъ застало положеніе, съ удержаніемъ соотвѣтственныхъ суммъ при выкупныхъ здѣлкахъ.
Переклад
Єзуїти не набували нерухомих маєтків, а лише забезпечували на них певний щорічний дохід, залишаючи маєтки в руках приватних осіб, якщо ті сповідували латинство. Такі маєтки називаються поєзуїтськими. Забезпечені доходи тепер збирають казначейства, і їх використовують на утримання училищ. Але після селянської реформи єзуїтські маєтки передано у виключну власність дворянських родин, у руках яких їх застало Положення, з утриманням відповідних сум під час викупних угод.
Оригінал
Къ Сквирской церкви причислена деревня Городище на лѣвой сторонѣ Роси, въ 3-хъ верстахъ выше Сквирки лежащая. Деревня эта, въ коей 380 душъ обоего пола, принадлежитъ также Яну Подгорскому, но къ поезуитскимъ имѣніямъ не причисляется.
Переклад
До сквирської церкви [у Сквирці] приписано село Городище, що лежить на лівому березі Росі, за 3 версти вище Сквирки. Це село, в якому 380 душ обох статей, належить також Янові Подгорському, але до поєзуїтських маєтків не зараховується.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 20 верст ≈ 21,3 км; 2200 десятин ≈ 2404 га; 1½ версти ≈ 1,6 км; 400 сажнів ≈ 853 м; 75 десятин ≈ 81,9 га. Перерахунок наш.
Назва. «Сквирка» — Мала Сквирка. Нині село Мала Сквирка Фурсівської громади, біля гирла Сквирки на Росі.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Сквирський повіт, «ИМѢНІЯ ПОЕЗУИТСКІЯ, ПРИНАДЛЕЖАВШІЯ УНІАТСКИМЪ МИТРОПОЛИТАМЪ И БЫВШІЯ СТАРОСТИНСКІЯ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 192–193. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/mala-skvyrka/