Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЛЫСЯНКА, мѣстечко лежитъ при впаденіи рѣчки того же имени въ Тикичъ, на почтовой дорогѣ изъ Кіева въ Одессу, на разстояніи отъ сосѣднихъ мѣстечекъ: Рыжановки, Винограда, Боярки и города Звенигородки 20-ти верстъ, Ольшаной 30 и Богуславля 35. Жителей обоего пола: православныхъ 3673, римскихъ католиковъ 58, евреевъ 2135. Земли причисляется къ мѣстечку вмѣстѣ съ селомъ Шестеринцами и деревнями: Дубровкою (см. Старая буда), Чесновкою (см. Писаровка), и Орлами (см. Будище), составляющими нынѣ одно имѣніе 9303 десятины. Имѣніе принадлежитъ князю Вильгельму Радзивиллу, имѣющему въ Лысянкѣ хорошій каменный дворецъ.
Переклад
ЛИСЯНКА, містечко, лежить біля впадіння однойменної річки в Тікич, на поштовому шляху з Києва до Одеси, на відстані 20 верст від сусідніх містечок Рижанівки, Винограда, Боярки та міста Звенигородки, 30 — від Вільшаної і 35 — від Богуслава. Жителів обох статей: православних 3673, римо-католиків 58, євреїв 2135. До містечка разом із селом Шестеринцями та селами Дубровкою (див. Стара Буда), Чесновкою (див. Писарівка) і Орлами (див. Будище), що нині становлять один маєток, приписано 9303 десятини землі. Маєток належить князеві Вільгельму Радзивіллу, який має в Лисянці гарний кам’яний палац.
Оригінал
Послѣ руинъ мѣстечко заселено первоначально Русскимъ воеводой Яномъ Даниловичемъ, по привиллегіи короля Сигизмунда III, данной въ 1622 году на слѣдующихъ основаніяхъ: «1) король позволяетъ заложить мѣстечко на урочищѣ Лысянкѣ, лежащемъ на границѣ съ землями Татарскими и на самомъ пути татарскомъ въ Польшу; 2) даетъ мѣщанамъ Лысянскимъ магдебургское право, позволяя имъ избирать изъ среды себя войта, бургомистра и совѣтника съ вѣдома замковаго начальства; 3) они должны огородиться заборами и укрѣпиться башнями, также выстроить ратушу; 4) дозволяется имъ пользоваться всячески землями въ продолженіе 24-хъ лѣтъ, а дичь въ лѣсахъ и рыбу въ рѣкахъ свободно ловить и по прошествіи 24-хъ лѣтъ но съ тѣмъ, чтобы промышленники давали въ замокъ десятую рыбу, или поклонъ съ добычи, какъ въ другихъ мѣстечкахъ заведено; въ городскихъ же прудахъ позволяется ловить рыбу только на 4-ре года; 5) по прошествіи льготныхъ лѣтъ каждый желающій курить водку обязанъ платить по одному злоту отъ котла; 6) каждый мѣщанинъ обязанъ имѣть доброе ружье, два фунта пороху и копу (60) пуль подъ страхомъ наказанія отъ замковаго начальства за неимѣніе. Съ этимъ оружіемъ мѣщане должны, по объявленію старосты, итти безъ всякихъ отговорокъ съ подстаростою, гдѣ будетъ стоять королевскій лагерь, или на другое мѣсто по назначенію; 7) позволяется мѣщанамъ, если бы кому-нибудь изъ нихъ не полюбилось жить въ Лысянкѣ, переселяться въ другія мѣста, а домъ свой и другое имущество продать, дать, подарить по своему произволу, лишь бы не стороннему кому-либо и не козакамъ; причемъ заплатить выходнаго войту и замковому начальству по 6 литовскихъ грошей; 8) каждый мѣщанинъ, женясь самъ, или женъ и выдавая замужъ своихъ дѣтей, долженъ платить поемщизны куницу за дѣвку, а за вдову какъ въ мѣстечкахъ Корсунѣ и Стеблевѣ платятъ». По этой привиллегіи можно составить общее понятіе о старинномъ устройствѣ большей части нашихъ мѣстечекъ, основанныхъ съ тою же цѣлію и на подобныхъ положеніяхъ, какъ и Лысянка. Во время войнъ за Малороссію, Лысянка замѣчательна была своимъ многолюдствомъ, воинственностію и любовію къ отечеству своихъ жителей такъ что, по замѣчанію одного лѣтописца, Татары не смѣли приближаться къ ней на сто верстъ. Извѣстно, что Лысянка признается нѣкоторыми родиною Богдана Хмельницкаго, коего отецъ Михаилъ Венжикъ—былъ ея гражданиномъ. Во время гетманства Тараса Трясилы, панъ Лащъ съ польскими войсками вырѣзалъ въ Лысянкѣ мущинъ, женщинъ и дѣтей неуспѣвшихъ благовременно спастись бѣгствомъ и отсюда пошелъ къ Кіеву, истребляя по дорогѣ всѣхъ жителей. Подобнымъ образомъ поступилъ съ Лысянкою герой Чарнецкій во время торжественнаго своего шествія къ Чигирину. Во время войнъ Дорошенка еще нѣсколько разъ была опустошена и разорена до остатка, а жители разбѣжались въ разныя стороны «страхомъ жаль прикривши», какъ говоритъ лѣтописецъ. Въ позднѣйшія времена Лысянка, причисленная къ Корсунскому старотству, а потомъ образовавшая особенное Лысянское старотство, слыла надежнымъ оплотомъ противъ внутреннихъ и внѣшнихъ бурь. Когда Русскія старотства вновь были розданы республикою вельможамъ: то Лысянка здѣлалась вотчинною собственностію князей Яблуновскихъ, а потомъ въ слѣдствіе многихъ продажъ и переуступокъ извѣстному судьѣ Моршковскому, дочери его княгинѣ Цециліи Радзивиллъ 1), отъ которой съ 1853 года наслѣдовалъ сынъ ея сестры Вильгельмъ Александровичъ князь Радзивиллъ (латин. исповѣ., имѣетъ также имѣніе въ Сквирскомъ уѣздѣ).
Переклад
Після руїн містечко первісно заселив руський воєвода Ян Данилович за привілеєм короля Сигізмунда III, наданим 1622 року на таких засадах: «1) король дозволяє закласти містечко на урочищі Лисянці, що лежить на межі з татарськими землями й на самому татарському шляху до Польщі; 2) дає лисянським міщанам магдебурзьке право, дозволяючи їм обирати з-поміж себе війта, бургомістра й радника з відома замкового начальства; 3) вони мають обгородитися парканами й укріпитися вежами, а також збудувати ратушу; 4) їм дозволено всіляко користуватися землями протягом 24 років, а дичину в лісах і рибу в річках вільно ловити й після спливу 24 років, але з тим, щоб промисловики давали до замку десяту рибу або поклон зі здобичі, як заведено в інших містечках; у міських же ставках дозволено ловити рибу лише 4 роки; 5) після пільгових років кожен, хто бажає курити горілку, мусить платити по одному злотому від казана; 6) кожен міщанин мусить мати добру рушницю, два фунти пороху й копу (60) куль під страхом покарання від замкового начальства за їх відсутність. З цією зброєю міщани повинні за оголошенням старости без жодних відмовок іти з підстаростою туди, де стоятиме королівський табір, або в інше призначене місце; 7) міщанам дозволено, якщо комусь із них не сподобається жити в Лисянці, переселятися в інші місця, а свій дім та інше майно продати, віддати, подарувати на власний розсуд, аби лише не комусь сторонньому й не козакам; при цьому заплатити вихідне війтові й замковому начальству по 6 литовських грошів; 8) кожен міщанин, одружуючись сам або одружуючи й видаючи заміж своїх дітей, має платити поємщизни куницю за дівку, а за вдову — як платять у містечках Корсуні та Стеблеві». З цього привілею можна скласти загальне уявлення про давній устрій більшості наших містечок, заснованих із тією самою метою й на подібних засадах, що й Лисянка. Під час воєн за Малоросію Лисянка вирізнялася своєю багатолюдністю, войовничістю й любов’ю своїх жителів до вітчизни, так що, за зауваженням одного літописця, татари не сміли наближатися до неї на сто верст. Відомо, що деякі вважають Лисянку батьківщиною Богдана Хмельницького, батько якого, Михайло Венжик, був її міщанином. За гетьманства Тараса Трясила пан Лащ із польським військом вирізав у Лисянці чоловіків, жінок і дітей, що не встигли вчасно врятуватися втечею, і звідси пішов до Києва, винищуючи дорогою всіх жителів. Так само вчинив із Лисянкою герой Чарнецький під час свого урочистого походу до Чигирина. Під час воєн Дорошенка її ще кілька разів спустошували й розоряли дотла, а жителі розбігалися в різні боки, «страхомъ жаль прикривши» [страхом приглушивши жаль], як каже літописець. У пізніші часи Лисянка, яка була приписана до Корсунського староства, а потім утворила окреме Лисянське староство, мала славу надійного оплоту проти внутрішніх і зовнішніх бур. Коли республіка [Річ Посполита] знову роздала руські староства вельможам, Лисянка стала вотчинною власністю князів Яблуновських, а потім унаслідок багатьох продажів і переуступок — відомого судді Моршковського, його доньки княгині Цецилії Радзивілл 1), від якої з 1853 року [маєток] успадкував син її сестри Вільгельм Олександрович князь Радзивілл (латин. віроспов., має також маєток у Сквирському повіті).
Оригінал
Покойная княгиня прославлена своею благотворительностію. Завѣщаніемъ она обязала всѣхъ своихъ наслѣдниковъ жертвовать отъ 6-ти до 30-ти рублей ежегодно въ латинскіе костелы на поминовеніе ея и для раздачи убогимъ латинскаго исповѣданія; строить на оставленные ею весьма значительные суммы (700,000 руб. сереб.?) латинскіе каменные костелы въ мѣстечкахъ: Малинѣ, Бышевѣ, Сквирѣ и Радомыслѣ, учреждать при нихъ богадѣльни и больницы для римлянъ и каменные дома для ксендзовъ; оставила учебнымъ заведеніямъ значительные суммы, чтобы на проценты воспитывались дѣти содержащіе латинскую вѣру. Однимъ ксендзамъ при погребеніи ея роздано 8500 руб., съ обязаніемъ ихъ отправить въ одинъ годъ 1000 литургій. По любви къ истинѣ, мы должны сказать, что добро здѣланное княгинею значительно теряетъ въ глазахъ нашихъ свою цѣну отъ того, что она тщательно устранила отъ своихъ благодѣяній православныхъ своихъ крестьянъ, коихъ труды столько увеличили ея состояніе, и ихъ убогіе деревяные
Переклад
Покійна княгиня уславилася своєю благодійністю. Заповітом вона зобов’язала всіх своїх спадкоємців жертвувати щороку від 6 до 30 рублів на латинські костели на поминання її та для роздачі вбогим латинського віросповідання; будувати на залишені нею дуже значні суми (700 000 руб. срібл.?) латинські кам’яні костели в містечках Малині, Бишеві, Сквирі й Радомишлі, засновувати при них богадільні й лікарні для римлян [римо-католиків] і кам’яні будинки для ксьондзів; залишила навчальним закладам значні суми, щоб на відсотки виховувалися діти латинської віри. Самим лише ксьондзам на її похороні роздано 8500 руб. із зобов’язанням відправити за один рік 1000 літургій. З любові до істини ми мусимо сказати, що добро, зроблене княгинею, значно втрачає в наших очах свою ціну через те, що вона ретельно відсторонила від своїх благодіянь своїх православних селян, чия праця так збільшила її статок, та їхні вбогі дерев’яні
Оригінал
Въ 1768 году во время послѣдняго возстанія малороссіянъ противъ поляковъ, въ Лысянкѣ находился каменный четыреугольный замокъ, по угламъ котораго башни вооружены были гаковницами, или висящими пушками на гакахъ или крючьяхъ. Развалины этаго замка и теперь остаются. Онъ окруженъ былъ высокимъ частоколомъ, гарнизонъ въ немъ былъ значителенъ и военныхъ припасовъ много. Польская шляхта и жиды собрались въ этомъ замкѣ, думая найти въ немъ защиту отъ малороссіянъ. Но золотая грамота, которую предъявили Россіяне заставила гарнизонъ, значительную часть коего составляли малороссіяне же, отворить городскія ворота; тотчасъ инсургенты стали рѣзать поляковъ и жидовъ. На Кучевскомъ, управлявшемъ Лысянскою волостію ѣздили верхомъ, потомъ подняли его на копья, разграбили княжескую казну; въ подвалахъ цѣлую ночь пили меды и наливки. Извѣстно поэтическое описаніе этаго событія Шевченка. Но возмездіе поляковъ незамедлило и было жестокое. Предводитель польскаго отряда Стемпковскій, повѣсилъ въ Лысянкѣ 600 человѣкъ изъ Лысянскихъ гражданъ безъ розысканія о степени ихъ участія въ предшествовавшихъ безпорядкахъ. Эта казнь здѣлала такое впечатлѣніе на Лысянскихъ жителей, что и до сихъ поръ тамошнія дѣвицы въ память, между цвѣтными лентами, вплетаютъ въ косу одну ленту черную. О Лысянкѣ слѣдуетъ еще сказать, что напротивъ мѣстечка на правомъ берегу Тикича выходятъ изъ горныхъ высотъ желѣзистые ключи, воды которыхъ соединены въ одинъ общій резервуаръ, откуда проведены они въ ванны, устроенные въ особомъ зданіи, раздѣленномъ на нумера. Впрочемъ это заведеніе для пользованія больныхъ минеральною водою, мало привлекаетъ посѣтителей.
Переклад
1768 року, під час останнього повстання малоросіян проти поляків, у Лисянці був кам’яний чотирикутний замок, вежі якого по кутах були озброєні гаківницями, тобто гарматами, що висіли на гаках або гачках. Руїни цього замку збереглися й донині. Він був оточений високим частоколом, гарнізон у ньому був чималий, а військових припасів багато. Польська шляхта й євреї зібралися в цьому замку, сподіваючись знайти в ньому захист від малоросіян. Але золота грамота, яку пред’явили росіяни, змусила гарнізон, значну частину якого становили теж малоросіяни, відчинити міську браму; повстанці відразу почали різати поляків і євреїв. На Кучевському, який управляв Лисянською волостю, їздили верхи, потім підняли його на списи, розграбували князівську скарбницю; у підвалах цілу ніч пили меди й наливки. Відомий поетичний опис цієї події в Шевченка. Але відплата поляків не забарилася й була жорстокою. Ватажок польського загону Стемпковський повісив у Лисянці 600 осіб із лисянських міщан, не розслідувавши ступеня їхньої участі в попередніх заворушеннях. Ця страта справила на лисянських жителів таке враження, що й досі тамтешні дівчата на згадку вплітають у косу серед кольорових стрічок одну чорну. Про Лисянку слід іще сказати, що навпроти містечка, на правому березі Тікича, з гірських висот виходять залізисті джерела, води яких зведено в один спільний резервуар, звідки їх проведено до ванн, улаштованих в окремій будівлі, поділеній на номери. Утім, цей заклад для лікування хворих мінеральною водою мало приваблює відвідувачів.
Оригінал
Въ Лысянкѣ до знаменитыхъ подвиговъ Лащей и Чарнецкихъ, по преданію народному, было до 30,000 населенія и много церквей. Еще въ началѣ прошлаго вѣка, какъ видно изъ визиты за 1741 годъ Корсунскаго деканата, было шесть церквей. Всѣ они были дубовыя, безъ половъ, безъ огороженныхъ погостовъ; прихожанъ имѣли по 35 дворовъ. Священники неимѣли опредѣленныхъ земель, но вольно было имъ орать и косить по обычаю того времени, гдѣ и сколько угодно. Вотъ исчисленіе церквей по визитѣ:
Переклад
У Лисянці до славетних подвигів Лащів і Чарнецьких, за народним переказом, було до 30 000 населення й багато церков. Ще на початку минулого століття, як видно з візити Корсунського деканату за 1741 рік, тут було шість церков. Усі вони були дубові, без підлог, без обгороджених цвинтарів; парафіян мали по 35 дворів. Священники не мали визначених земель, але, за звичаєм того часу, могли вільно орати й косити, де і скільки заманеться. Ось перелік церков за візитою:
Оригінал
1) Михайловская, дубовая, изъ дерева въ костки обдѣланнаго, крестовая, пристойна, гонтами покрыта, безъ подлоги, о пяти куполахъ, построена 1723 года сѣчевыми козаками. Священникъ о. Іоаннъ умеръ въ 1718 году. Во время визиты былъ викарій, ушедшій отъ унитскихъ визитаторовъ.
Переклад
1) Михайлівська, дубова, з дерева, обтесаного в кістки, хрестова, пристойна, покрита гонтом, без підлоги, з п’ятьма банями, збудована 1723 року січовими козаками. Священник о. Іоанн помер 1718 року. Під час візити був вікарій, що втік від уніатських візитаторів.
Оригінал
2) Преображенская, дубовая, о трехъ куполахъ, прихожанами построена около старой въ 1730 году. Въ ней служилъ монахъ, а собственный ея священникъ умеръ въ 1734 году.
Переклад
2) Преображенська, дубова, з трьома банями, збудована парафіянами поруч зі старою 1730 року. У ній служив чернець, а її власний священник помер 1734 року.
Оригінал
православные храмы, отъ поддержанія коихъ, она всегда при жизни уклонялась, не смотря на всѣ просьбы и представленія. Учрежденныя ею благотворительныя заведенія и больницы будутъ наполняться пришельцами; мѣстные же жители прогоняемы......
Переклад
православні храми, від підтримки яких вона за життя завжди ухилялася, попри всі прохання й клопотання. Засновані нею добродійні заклади й лікарні наповнюватимуться прибульцями; місцевих же жителів проганятимуть......
Оригінал
3) Вознесенская, построена въ 1730 году, служилъ монахъ.
Переклад
3) Вознесенська, збудована 1730 року, служив чернець.
Оригінал
4) Георгіевская, въ 1723 году построена прихожанами около старой. Священникъ Семеонъ Кондратовичъ, 13-го августа 1727 года посвященный въ Кіевѣ.
Переклад
4) Георгіївська, збудована 1723 року парафіянами поруч зі старою. Священник Семеон Кондратович, висвячений 13 серпня 1727 року в Києві.
Оригінал
5) Николаевская, прихожанами въ 1718 году построенная на мѣсто давнѣйшей, потому что священникъ о. Алексѣй посвященъ въ ней 4-го августа 1717 года въ Кіевѣ митрополитомъ Кроковскимъ.
Переклад
5) Миколаївська, збудована парафіянами 1718 року на місці давнішої, бо священника о. Олексія висвятив до неї 4 серпня 1717 року в Києві митрополит Кроковський.
Оригінал
6) Успенская, дубовая, съ опасаньемъ, построена прихожанами въ 1720 году. Священникъ Ѳеодоръ Григоровичъ, посвященъ 4-го августа 1717 года, въ Кіевѣ, митрополитомъ Кроковскимъ.
Переклад
6) Успенська, дубова, з опасанням, збудована парафіянами 1720 року. Священник Феодор Григорович, висвячений 4 серпня 1717 року в Києві митрополитом Кроковським.
Оригінал
Въ настоящее время въ Лысянкѣ осталась одна только церковь Вознесенская, уже очень ветхая. Колокольня при ней по ветхости и по опасности паденія разобрана въ 1853 году. Впрочемъ при нынѣшнемъ владѣльцѣ прихожанами окончена новая каменная церковь очень благолѣпная и обширная; она уже освящена въ 1861 году. По штатамъ Лысянская церковь причислена къ 3-му классу; земли имѣетъ 119 десятинъ.
Переклад
Нині в Лисянці лишилася тільки одна церква — Вознесенська, уже дуже ветха. Дзвіницю при ній через ветхість і загрозу падіння розібрано 1853 року. Утім, за теперішнього власника парафіяни завершили нову кам’яну церкву, дуже благоліпну й простору; її вже освячено 1861 року. За штатами лисянську церкву зараховано до 3-го класу; землі має 119 десятин.
Оригінал
Къ ней причислена казенная деревня Монастырокъ, лежащая при ручьѣ Лысянкѣ въ 2-хъ верстахъ отъ мѣстечка. Названіе деревня получила отъ монастыря прежде православнаго, а съ половины прошлаго вѣка базилянскаго. О томъ, когда и кѣмъ основанъ этотъ монастырь не собрано свѣдѣній. Закрытъ онъ въ 1832-мъ году съ обращеніемъ въ казну принадлежавшей ему деревни Монастырка. Въ деревни жителей обоего пола 274; земли 409 досятинъ. Отъ бывшаго базилянскаго монастыря осталась деревяная церковь во имя Святителя Николая. Она построена базилянами 1788 года. По ветхости въ ней служенія не бываетъ нынѣ.
Переклад
До неї приписано казенне село Монастирок, що лежить біля струмка Лисянки за 2 версти від містечка. Назву село дістало від монастиря, спершу православного, а з половини минулого століття — василіянського. Відомостей про те, коли й ким заснований цей монастир, не зібрано. Його закрито 1832 року з передачею до казни належного йому села Монастирка. У селі жителів обох статей 274; землі 409 десятин. Від колишнього василіянського монастиря залишилася дерев’яна церква на честь святителя Миколая. Її збудували василіяни 1788 року. Через ветхість служб у ній нині не буває.
Оригінал
Въ Лысянкѣ находится каменный римско-католическій костелъ съ обширными каменными жилищами для духовенства, также съ богадѣльнею и больницею при немъ для лицъ латинскаго исповѣданія. До 1832 года при немъ состоялъ францисканскій монастырь.
Переклад
У Лисянці є кам’яний римо-католицький костел із просторими кам’яними помешканнями для духовенства, а також із богадільнею та лікарнею при ньому для осіб латинського віросповідання. До 1832 року при ньому був францисканський монастир.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 20 верст ≈ 21,3 км; 9303 десятини ≈ 10164 га; 119 десятин ≈ 130 га; 2 версти ≈ 2,1 км. Перерахунок наш.
Назва. «Лысянка» — Лисянка.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Звенигородський повіт, «Имѣнія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 396–399. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/lysianka/