Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЛЕБЕДИНЪ, село въ 20-ти верстахъ на сѣверъ отъ м. Злотополя, при вершинахъ ручья Туріи, расположено въ западной части уѣзда на возвышенностяхъ, поросшихъ лѣсомъ. Всѣ почти крестьянскіе дома построены среди лѣса и окружены садами. Садоводство составляетъ очень значительную отрасль хозяйства мѣстныхъ жителей, которые большею частію сушатъ получаемые изъ садовъ фрукты и ежегодно продаютъ ихъ въ такомъ видѣ примѣрно до 3000 пудовъ. Обширный лѣсъ, окружающій Лебединъ, извѣстный подъ именемъ Лебединскаго, тянется къ востоку верстъ на 40, а къ сѣверу верстъ на 10. Онъ состоитъ изъ дуба, граба, ясеня, липы, клена, березы и осины; изъ кустовыхъ деревъ есть много орѣшника, проскурины и гордины, изъ ствола которой дѣлаются чубуки, а сладкими ягодами лакомятся крестьянскіе мальчики. Поля образовавшіеся отъ истребленія лѣса, отличаются плодородіемъ. Одна владѣльческая экономія ежегодно 600 десятинъ засѣваетъ пшеницею. Жителей обоего нола 3481; въ 1808 году было 2663 въ 467 дворахъ. Лебединъ по сказанію народному принадлежитъ къ давнимъ населеннымъ мѣстамъ, такъ что существовалъ до руинъ и во времена татарскихъ нашествій. Населеніе его вокругъ образовавшагося Георгіевекаго монастыря жители почитаютъ вторичнымъ. Съ этаго времени село составляло монастырскую вотчинную собственность, что значится и въ привиллегіяхъ пожалованныхъ монастырю малороссійскими гетманами; но при окончательномъ покореніи Малороссіи въ началѣ истекшаго столѣтія подъ владычество польское, Лебединъ причисленъ къ Смѣлянщинѣ. По раздѣлѣ Злотопольскаго имѣнія между братьями Лопухиными, село досталось надворному совѣтнику Петру Ѳедоровичу Лопухину. Сынъ его Николай въ 1855 году продалъ Лебединъ Іосифу Роговскому. Нынѣ за смертію Роговскаго владѣютъ имѣніемъ его дѣти.
Переклад
ЛЕБЕДИН, село за 20 верст на північ від м. Златополя [нині частина Новомиргорода], у верхів’ях струмка Турії; розташоване в західній частині повіту на підвищеннях, порослих лісом. Майже всі селянські хати збудовані серед лісу й оточені садами. Садівництво становить дуже значну галузь господарства місцевих жителів, які здебільшого сушать фрукти, що їх дають сади, і щороку продають їх у такому вигляді приблизно до 3000 пудів. Великий ліс, що оточує Лебедин і відомий під назвою Лебединського, тягнеться на схід верст на 40, а на північ верст на 10. Він складається з дуба, граба, ясена, липи, клена, берези й осики; з кущових порід є багато ліщини, проскурини і гордини, зі стовбура якої роблять чубуки, а солодкими ягодами ласують селянські хлопчики. Поля, що утворилися після винищення лісу, вирізняються родючістю. Сама лише панська економія щороку засіває пшеницею 600 десятин. Жителів обох статей 3481; 1808 року було 2663 у 467 дворах. За народним переказом, Лебедин належить до давніх населених місць, тож існував ще до руїн і за часів татарських навал. Заселення його навколо Георгіївського монастиря, що постав [тут], жителі вважають повторним. Відтоді село було монастирською вотчинною власністю, що зазначено й у привілеях, наданих монастиреві малоросійськими гетьманами; але коли на початку минулого століття Малоросію остаточно підкорили польській владі, Лебедин приписали до Смілянщини. Після поділу Златопільського маєтку між братами Лопухіними село дісталося надвірному радникові Петрові Федоровичу Лопухіну. Його син Микола 1855 року продав Лебедин Іосифові Роговському. Нині, після смерті Роговського, маєтком володіють його діти.
Оригінал
Двѣ церкви: Преображенская и Георгіевская. Первая каменная, 3-го класса; земли имѣетъ 36 десятинъ; построена въ 1826 году помѣщикомъ Николаемъ Высоцкимъ. До построенія ея жители во всѣхъ своихъ духовныхъ потребностяхъ обращались въ монастырь. Заштатная Георгіевская церковь деревяная съ каменнымъ олтаремъ и каменною теплою церковію во имя Покрова Пресвятыя Богородицы, осталась послѣ бывшаго мужескаго Лебединскаго монастыря. Георгіевская церковь построена въ 1808 году бывшимъ игуменомъ Самуиломъ, а Покровская въ 1830. Обѣ они находятся въ разстояніи полуверсты отъ Преображенской церкви.
Переклад
Дві церкви: Преображенська і Георгіївська. Перша кам’яна, 3-го класу; землі має 36 десятин; збудована 1826 року поміщиком Миколою Висоцьким. До її побудови жителі в усіх своїх духовних потребах зверталися до монастиря. Позаштатна Георгіївська церква, дерев’яна, з кам’яним вівтарем і кам’яною теплою церквою на честь Покрови Пресвятої Богородиці, залишилася від колишнього чоловічого Лебединського монастиря. Георгіївську церкву збудував 1808 року колишній ігумен Самуїл, а Покровську — 1830 року. Обидві вони стоять за пів версти від Преображенської церкви.
Оригінал
О бывшемъ Лебединскомъ монастырѣ извѣстно слѣдующее:
Переклад
Про колишній Лебединський монастир відомо таке:
Оригінал
Монастырь этотъ, лежавшій среди села Лебедина, основанъ въ началѣ XVI вѣка, когда, послѣ татарскихъ опустошеній, мѣста эти лежали глухою пустынею. Село мало по малу образовалось вокругъ монастырскихъ церквей и считалось первоначально, какъ замѣчено выше, монастырскою собственностію. Такъ значится въ просьбѣ, поданной игуменомъ Смарагдомъ 7-го января 1814 года митрополиту Серапіону, по случаю домогательства жителей села Лебедина о предоставленіи монастырской Георгіевской церкви на приходскую для нихъ. Но въ постановленіи Дикастеріи 9-го іюля того же года написано, что монастырь существуетъ съ 1682 года, вѣроятно по возобновленіи его и послѣ надѣла съизнова земельными угодіями хотя въ незначительномъ количествѣ (36 дес.). Въ концѣ прошлаго вѣка, при игуменѣ Гавріилѣ Деновскомъ, монастырь подвергся пожару, истребившему все его имущество, церкви и большую часть келій. Возстановленъ онъ усердіемъ игумена Смарагда; но въ 1811 году возбуждено дѣло о закрытіи монастыря по тому случаю, что игуменъ незахотѣлъ утвердить здѣланный прихожанами выборъ для себя священника Ѳеодора Келюшки, а настаивалъ о принятіи назначеннаго, по давнему обычаю, отъ монастыря священника Стефана Климова. Основываясь на домогательствѣ помѣщика и Лебединскихъ жителей, доказавшихъ, что монастырскую церковь они строили на собственный счетъ, и сдѣлали значительныя пожертвованія на украшеніе ея, Дикастерія сдѣлала постановленіе какъ по этому, такъ и по соображеніямъ неудобности его положенія среди большаго владѣльческаго села и скудности его средствъ существованія, о закрытіи монастыря и объ обращеніи его церквей въ приходскія. Однако монастырь закрытъ только въ 1846 году, и притомъ послѣ того, какъ епархіальное начальство вновь убѣдилось въ неудобствахъ существованія его, къ коимъ присоединился еще переходъ имѣнія въ руки иновѣрнаго владѣльца. Пахатныя земли и хутора принадлежавшія монастырю переданы Чигиринскому женскому монастырю; осталось только подъ церквями и бывшими монастырскими келіями и службами 3½ десятины, которые сданы въ вѣдѣніе приходскато духовенства. Въ настоящемъ году къ Георгіевской сверхштатней церкви назначенъ, на содержаніе прихожанъ, особый священникъ безъ жалованья.
Переклад
Цей монастир, що стояв посеред села Лебедина, заснований на початку XVI століття, коли після татарських спустошень ці місця лежали глухою пустелею. Село помалу утворилося навколо монастирських церков і спочатку, як зазначено вище, вважалося монастирською власністю. Так зазначено в проханні, яке ігумен Смарагд подав 7 січня 1814 року митрополитові Серапіону з приводу домагань жителів села Лебедина, щоб монастирську Георгіївську церкву віддали їм як парафіяльну. Але в постанові Дикастерії від 9 липня того ж року написано, що монастир існує з 1682 року, — імовірно, від його відновлення і після того, як його знову наділили земельними угіддями, хоч і в незначній кількості (36 дес.). Наприкінці минулого століття, за ігумена Гавриїла Деновського, монастир зазнав пожежі, яка знищила все його майно, церкви й більшу частину келій. Відновили його старанням ігумена Смарагда; але 1811 року порушено справу про закриття монастиря через те, що ігумен не захотів затвердити священика Феодора Келюшку, якого парафіяни обрали собі, а наполягав, щоб прийняли священика Стефана Климова, призначеного, за давнім звичаєм, від монастиря. Спираючись на домагання поміщика й лебединських жителів, які довели, що монастирську церкву вони будували власним коштом і зробили значні пожертви на її оздоблення, Дикастерія — як із цієї причини, так і з огляду на незручне розташування монастиря посеред великого поміщицького села та мізерність його засобів до існування — ухвалила постанову про закриття монастиря і про перетворення його церков на парафіяльні. Однак монастир закрито лише 1846 року, і то після того, як єпархіальне начальство знову переконалося в незручностях його існування, до яких додався ще й перехід маєтку до рук іновірного власника. Орні землі та хутори, що належали монастиреві, передано Чигиринському жіночому монастиреві; залишилося лише 3½ десятини під церквами й колишніми монастирськими келіями та службами, які передано у відання парафіяльного духовенства. Цього року до Георгіївської надштатної церкви призначено окремого священика без платні, на утриманні парафіян.
Оригінал
Лебединскій Николаевскій второкласный дѣвичій монастырь находится въ 4-хъ верстахъ къ востоку отъ села Лебедина и въ 5-ти отъ села Журавки. Онъ основанъ въ 1779 году монахинями вышедшими изъ Молдавскаго Калитурскаго Успенскаго монастыря, по разореніи его Турками: Магдалиною, Трифиліею, Даріею и Февроніею. Монахини эти по прибытіи въ здѣшній край, поселились близъ Лебединскаго мужескаго монастыря, въ лѣсу, при рѣчкѣ Гептуркѣ, впадающей въ Турію и испросили у тогдашняго владѣльца этихъ мѣстъ, князя Ксаверія Любомірскаго разрѣшеніе основать монастырь, купивъ у него за 30 рублей необходимое для монастыря мѣсто. Въ тоже время митрополитъ Кіевскій Гавріилъ далъ монахинѣ Магдалинѣ грамоту на построеніе монастыря и вручилъ ей на благословеніе икону Святителя Христова Николая. Первая деревяная церковь во имя Святителя Николая построена въ 1784 году и освящена 17-го марта того же года игуменомъ Жоботинскаго монастыря Мелхиседекомъ. Еще прежде, 25-го мая 1780 года заложена другая деревяная теплая церковь во имя великомученицы Варвары. Свято-Николаевская деревяная церковь существовала только 14 лѣтъ. Въ 1798 году, при игуменьѣ Елисаветѣ, церковь эта разобрана, а на мѣсто ея заложена новая деревяная же болѣе обширная, двухъпрестольная, которая и освящена въ іюлѣ 1800 года. Варваринская церковь первоначальная также недолго существовала. На мѣсто ея въ 1839 году заложена каменная, оконченная въ 1844 году. Каменная колокольня очень красивая въ три этажа, высотою болѣе 16 саженей построена въ 1833 году. Каменная ограда вокругъ монастыря также въ эти годы окончена. Вообще Лебединскій монастырь, особенно въ продолженіе долгаго управленія имъ (съ 1829 по 1858 г.) покойной игуменьи Магдалины, окончательно обстроился. Въ монастырѣ находится 50 монахинь съ игуменьею и 30 послушницъ. До 1842 года монастырь получалъ отъ казны только 85 рублей 71 коп. въ замѣнъ не надѣленныхъ ему угодій. Съ этаго года, по представленію митрополита Филарета, покровительствовавшаго особенно женскимъ обителямъ, монастырь причисленъ ко второму классу и получаетъ въ годъ изъ казны сверхъ прежнихъ 85 руб. 71 коп., еще 2360 рублей. Въ томъ числѣ: игуменьѣ жалованья 250 руб., монахинямъ 10-ти по 25 р.—250, послушницамъ 5-ти по 15—75 рублей; прибавочныхъ: казначеѣ 15 и тремъ монахинямъ исправляющимъ по монастырю должности по 10 руб.;—всего 45 рублей. На содержаніе монахинь пищею 500 руб. 1); на отопленіе, освѣщеніе, прислугу и рабочихъ 345 р., на церковные потребности и на ремонтъ монастыря и ризницы 235 р.; жалованья старшему священнику съ столовыми 250 р., младшему 125 р., діакону 80 р., псаломщику 60 р., пономарю 50 р., на письмоводство и прочія надобности 95 рублей. Способы содержанія монастыря усиливаются небольшимъ хлѣбопашествомъ, которое онъ ведетъ, на принадлежащей ему землѣ въ количествѣ 86 десятинъ 945 саженей, посредствомъ нанятыхъ людей, на что отпускается изъ казны, независимо отъ прежде исчичленныхъ окладовъ, 200 рублей серебромъ; доходомъ отъ небольшой водяной мельнички и процентами изъ постояннаго монастырскаго капитала, до 8000 р. простирающагося. Въ мопастырѣ съ 1859 года устроено училище для 40 дѣвицъ духовнаго званія, преимущественно сиротъ, которое содержится пособіемъ частію монастыря, частію благотворительными приношеніями. Преподаваніемъ наукъ и обученіемъ рукодѣлію занимаются монахини и священно-служители монастыря.
Переклад
Лебединський Миколаївський другокласний дівочий монастир розташований за 4 версти на схід від села Лебедина і за 5 від села Журавки. Його заснували 1779 року черниці, що вийшли з молдавського Калітурського Успенського монастиря після того, як його зруйнували турки: Магдалина, Трифілія, Дарія і Февронія. Ці черниці, прибувши в тутешній край, оселилися поблизу Лебединського чоловічого монастиря, у лісі, біля річки Гептурки, що впадає в Турію, і випросили в тодішнього власника цих місць, князя Ксаверія Любомирського, дозвіл заснувати монастир, купивши в нього за 30 рублів потрібне для монастиря місце. Тоді ж київський митрополит Гавриїл дав черниці Магдалині грамоту на побудову монастиря і вручив їй на благословення ікону святителя Христового Миколая. Першу дерев’яну церкву на честь святителя Миколая збудовано 1784 року й освячено 17 березня того ж року ігуменом Жоботинського монастиря Мелхиседеком. Ще раніше, 25 травня 1780 року, закладено ще одну дерев’яну теплу церкву на честь великомучениці Варвари. Свято-Миколаївська дерев’яна церква проіснувала лише 14 років. 1798 року, за ігумені Єлисавети, цю церкву розібрано, а на її місці закладено нову, теж дерев’яну, просторішу, двопрестольну, яку й освячено в липні 1800 року. Первісна Варваринська церква теж проіснувала недовго. На її місці 1839 року закладено кам’яну, завершену 1844 року. Дуже гарну кам’яну дзвіницю на три поверхи, заввишки понад 16 сажнів, збудовано 1833 року. Кам’яну огорожу навколо монастиря також завершено в ці роки. Загалом Лебединський монастир остаточно забудувався, особливо за час довгого управління ним (з 1829 по 1858 р.) покійної ігумені Магдалини. У монастирі перебуває 50 черниць з ігуменею і 30 послушниць. До 1842 року монастир отримував від скарбниці лише 85 рублів 71 коп. замість ненаданих йому угідь. З цього року, за поданням митрополита Філарета, який особливо опікувався жіночими обителями, монастир зараховано до другого класу, і він отримує зі скарбниці на рік, понад колишні 85 руб. 71 коп., ще 2360 рублів. У тому числі: ігумені платні 250 руб., 10 черницям по 25 р. — 250, 5 послушницям по 15 — 75 рублів; додаткових: казначеї 15 і трьом черницям, які обіймають у монастирі посади, по 10 руб.; — усього 45 рублів. На утримання черниць харчами 500 руб. 1); на опалення, освітлення, прислугу й робітників 345 р., на церковні потреби та на ремонт монастиря й ризниці 235 р.; платні старшому священикові зі столовими 250 р., молодшому 125 р., дияконові 80 р., псаломщикові 60 р., паламареві 50 р., на діловодство та інші потреби 95 рублів. Засоби утримання монастиря поповнюються невеликим хліборобством, яке він веде на належній йому землі обсягом 86 десятин 945 сажнів за допомогою найманих людей, на що зі скарбниці, незалежно від раніше перелічених окладів, відпускається 200 рублів сріблом; прибутком від невеликого водяного млинка і відсотками з постійного монастирського капіталу, що сягає 8000 р. У монастирі з 1859 року влаштовано училище для 40 дівчат духовного стану, переважно сиріт, яке утримується коштом почасти монастиря, почасти благодійних пожертв. Викладанням наук і навчанням рукоділля займаються черниці та священнослужителі монастиря.
Оригінал
Женскіе монастыри Кіевской епархіи въ томъ числѣ и Кіево-Флоровскій, не смотря на то, что получаютъ изъ казны и имѣютъ собственныя средства на учрежденіе монастырскаго стола для своихъ бѣдныхъ сестеръ, не заводятъ общественныхъ трапезъ, а выгодами монастырскими и казенными пользуются только старшія сестры совмѣстно съ игуменіями.
Переклад
Жіночі монастирі Київської єпархії, зокрема й Києво-Флорівський, попри те що отримують [кошти] зі скарбниці й мають власні засоби на влаштування монастирського столу для своїх бідних сестер, не заводять спільних трапез, а монастирськими й казенними вигодами користуються лише старші сестри разом з ігуменями.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 20 верст ≈ 21,3 км; 600 десятин ≈ 656 га; 36 десятин ≈ 39,3 га; 3½ десятини ≈ 3,8 га; 4 версти ≈ 4,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Лебединъ» — Лебедин.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Чигиринський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 713–716. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/lebedyn/