Гостомель у Похилевича (1864)

Переклад

ГОСТОМЕЛЬ, містечко на лівому березі річки Ірпеня, за 4 версти нижче села Мостища і за 32 версти від Києва, на невеликому півострові, який утворюють річка Ірпінь і річечка Рокач, що впадає в першу. Жителів обох статей: православних 631, римо-католиків 5, євреїв 304. 1771 року Гостомель значився серед містечок, а через 4 роки, під час люстрації, він уже числився селом із 52 димами. 1783 року в усій Гостомельській парафії налічувалося 1127 жителів обох статей. Квартира пристава і помічника 1-го стану Київського повіту. 6 щорічних ярмарків. У Гостомельському маєтку, що нині належить Феліксові Осиповичу Березовському, налічується 500 рев. душ чоловічої статі та 7861 десятина землі. Жителі здобувають прожиток з убогого хліборобства і скотарства, з косіння сіна на ірпінських і рокацьких луках. Раніше в них процвітало бортне бджільництво. Але 1848 року всі борті оголошено власністю поміщика; власники ж бортей із селян, яких тоді виявилося 700, отримали від поміщика за кожну з них винагороду по 15 копійок, за оцінкою, яку він сам зробив. За місцевим переказом, Гостомель у давнину називався Остромиром, а земляні укріплення, які видно й нині, існували з глибокої давнини. Письмова згадка про Гостомель під теперішньою назвою трапляється у трьох грамотах 1495 і 1496 років великого князя литовського Олександра, який відібрав цей маєток у Сенька Володкевича й надав його Іванові Глинському, потім у грамоті Сигізмунда III 1614 року, якою містечку надано магдебурзьке право 1). У 2-й половині XVII століття Гостомель як незначне село приписували до Димерського староства, і разом із ним він перебував у володінні фастівського полковника. Палій кілька разів приїжджав зі своїми козаками і, займаючи гостомельський замок, підвищивши його вали й обкопавши ровом, очищав навколишні поселення, як кажуть жителі, від польського духу. Після падіння Палія Гостомель став належати польським родинам. У середині минулого століття власником містечка був Ян на Старосіках, Гостомелі й Минейках Топорчик-Якубовський, житомирський підчаший; з 1773 р. — Іосиф Якубовський, житомирський підкоморій, у спадкоємців якого 1803 року Гостомельський маєток купив презес головного суду Моршковський, а 1831 року — у спадкоємців Моршковського. Теперішній поміщик — Березовський (лат. віросп., нар. 1802 р.). Проте власник живе в селі Блиставиці. Крайні частини містечка мають назви: Кимерка — нижче по річці Ірпеню, де недавно влаштовано шкіряний завод власника, і Балановка — при річці Рокачі, де збудовано гуральню з кам’яним дуже великим складом, броварню і завод цукрового піску. У Балановці, що лежить за 3 версти від Гостомеля, раніше було окреме село з 25 селянськими господарствами. Але оскільки городи й поля селян були угноєні й годилися для посіву цукрових буряків, то селян звідси переселено. У містечку з допомогою власника влаштовано єврейське початкове училище, тому всі члени єврейської громади письменні; з православних же християн немає жодного письменного, крім священика і причетника, і училища для селян не заведено (до 1861 року).

Переклад

Наводимо тут усі ці грамоти, запозичуючи їх у Балінського: Starozytna Polska, т. II, с. 497 і 1362. Зрозуміло, польський письменник не міг не зіпсувати їх, переписуючи руську мову латинськими літерами: «Билъ намъ челомъ дворянинъ нашъ, князь Иванъ Дашковичъ (Глинскій) и просилъ у насъ имѣнійца у Кіевскомъ повѣтѣ на имя Гостомля, што далъ былъ П. Юрій Пацовичъ Сеньку Володковичу, еще за отца нашого, короля его милости (Казиміра), какъ держалъ отъ его милости Кіевъ. И мы ему тое имѣнійцо Гостомль дали съ землями и сѣножатьми и зъ бобровыми гоны и со всимъ съ тымъ, што къ тому имѣнійцу здавна прислужаетъ. Писанъ въ Вильнѣ въ лѣто 7003, Августа 17 дня индикта 13» [Бив нам чолом дворянин наш, князь Іван Дашкович (Глинський), і просив у нас маєточку в Київському повіті на ім’я Гостомель, який дав був пан Юрій Пацович Сенькові Володковичу ще за отця нашого, короля його милості (Казимира), коли тримав від його милості Київ. І ми йому той маєточок Гостомель дали із землями, і сіножатями, і з бобровими гонами, і з усім тим, що до того маєточку здавна належить. Писано у Вільні в літо 7003, серпня 17 дня, індикту 13]. Метр. Лит., кн. 191, с. 73. Друга грамота того самого князя 1496 року щодо Гостомеля містить таке: «Жаловалъ намъ дворянинъ нашъ Сенько Володковичъ Мстиславецъ на князя Ивана Дашковича Глынского, тымъ обычаемъ рекучи: выслужилъ былъ есмь на отцѣ вашей милости, королѣ, въ Кіевскомъ повѣтѣ имѣніе на имя Гостомль и князь Иванъ тое имѣніе выпросилъ подо мною у вашей милости господаря тымъ обычаемъ, абыхъ на то листу отца вашего не мѣлъ. И князь Иванъ рекъ: тое имѣніе Гостомль далъ былъ тобѣ панъ Юрій Пацевичъ намѣстникъ Полоцкій, какъ держалъ отъ короля Кіевъ, а листу отъ короля на то немаешь. И Сенько рекъ: мѣлъ есьмь на то листъ короля, але ми тôтъ листъ згинулъ. А потомъ Юрій Пацевичъ самъ созналъ, ижъ Гостомль далъ былъ Сеньку Володкевичу безъ воли короля. И мы о томъ межи ними досмотрѣвши, коли Сенько листу отца нашого на то не мѣлъ, а панъ Юрій далъ былъ ему имѣніе безъ воли отца нашого, присудили есьмо Гостомль князю Ивану Глынскому потому, какъ перво есьмо ему тое имѣніе дали. Нехай онъ тое имѣніе держитъ, а намъ съ тою служитъ» [Скаржився нам дворянин наш Сенько Володкович Мстиславець на князя Івана Дашковича Глинського, кажучи так: вислужив я був у отця вашої милості, короля, в Київському повіті маєток на ім’я Гостомель, а князь Іван той маєток випросив з-під мене у вашої милості господаря на тій підставі, що я не мав на нього грамоти отця вашого. І князь Іван сказав: той маєток Гостомель дав був тобі пан Юрій Пацевич, намісник полоцький, коли тримав від короля Київ, а грамоти від короля на це не маєш. І Сенько сказав: мав я на це грамоту короля, але та грамота в мене пропала. А потім Юрій Пацевич сам визнав, що Гостомель дав був Сенькові Володкевичу без волі короля. І ми, розглянувши це між ними, оскільки Сенько не мав на це грамоти отця нашого, а пан Юрій дав був йому маєток без волі отця нашого, присудили Гостомель князю Іванові Глинському так, як ми спершу йому той маєток і дали. Нехай він той маєток тримає, а нам із того служить]. Там само, с. 94. Третій привілей того самого князя і того самого року говорить: «Убачивши вѣрныхъ службъ князя Ивана Дашковича Глинскаго, даемъ ему знову, и тымъ нашимъ листомъ вѣчно потвержаемъ князю Ивану и его княгини и ихъ дѣтемъ и напотомъ будучимъ ихъ счадкомъ подлѣ Кіева имѣніе на имя Гостомль, з землями пашными и з бортными, и з синожатьми, и съ озеры, и з рѣками и рîчками и з ихъ потоки, и з бобровыми гоны и з езы, з ставы и ставищы, з млыны, з боры и з лѣсы, и з ихъ ловы и ловищы, з гаи, ляды и лядыщи, со всими пожитки и доходы и платы грошовыми и медовыми, куничными и лисичными, и со всимъ правомъ и паньствомъ, што здавна къ тымъ имѣніямъ прислужало» [Зважаючи на вірні служби князя Івана Дашковича Глинського, даємо йому знову і цією нашою грамотою навічно підтверджуємо князю Іванові, і його княгині, і їхнім дітям, і надалі майбутнім їхнім нащадкам маєток під Києвом на ім’я Гостомель, із землями орними й бортними, і з сіножатями, і з озерами, і з ріками й річками та їхніми потоками, і з бобровими гонами, і з язами, зі ставами й ставищами, з млинами, з борами й лісами, і з їхніми ловами й ловищами, з гаями, лядами й лядищами, з усіма пожитками, і доходами, і платами грошовими й медовими, куничними й лисичними, і з усім правом і панством, що здавна до тих маєтків належало]. Там само, с. 151. Королем Сигізмундом III 1614 року видано ще привілей, що стосується Гостомеля і є доказом того, що у Варшаві укладачі привілеїв того часу на маєтки, які надавали польській шляхті, усе вважали недавно заснованим і щойно влаштованим поляками. «Зважаіąц иж свѣжо заложоне міасто Гостомля в воеводствѣ Кіевском дѣдичне Станислава Харлинскіего, дворанина нашего в догоднем для гандлю положоне ęст мѣйсту, обдаржамы е правем нѣмецким, стацовимы тарг и 2 ярмаркц» [Зважаючи на те, що щойно закладене місто Гостомель у Київському воєводстві, спадкова власність Станіслава Харлинського, дворянина нашого, розташоване в зручному для торгівлі місці, обдаровуємо його німецьким правом, установлюємо торг і 2 ярмарки],

Переклад

Церква Покровська, дерев’яна, 5-го класу; землі має 80 десятин; збудована 1770 року на місці попередньої, яку було поставлено в замку коштом полковника Палія та його козаків. Священиками при ній були: у першій половині минулого століття Андрій Михалевич, потім з 1751 року його зять, шляхетний (nobilis) Ян Ганицький, а з 1777 року Іоанн Миласевич 1). Усі вони поховані при церкві, а над останнім поставив чавунний пам’ятник син, який досяг значних чинів на цивільній службі. До Гостомельської парафії приписано такі села, що належать до того самого маєтку:

Переклад

Блиставиця за 7 верст від Гостомеля, резиденція поміщика і його управління маєтком, до якого, крім містечка Гостомеля, приписано села Озера і Семенієвка. Блиставиця при струмку Протві має досить приємне розташування: з одного боку її оточують відкриті поля, а з другого вона прилягає до великого лісу. Тут великий тік власника зі значними запасами хліба в скиртах і в коморах. Багато господарських будівель кам’яні. Загалом власника маєтку вважають одним із найкращих сільських господарів в околицях Києва; він має кілька будинків у місті й цегельню у Вишгороді. Але його селяни не живуть у достатку. Жителів обох статей у Блиставиці 320. На початку XVII століття Блиставиця належала Катерині Сомковичевій-Богдановій-Влостковській — вдові київського війта. За духовним заповітом її чоловіка Блиставиця перейшла до Києво-Михайлівського монастиря, за яким її закріпив універсал гетьмана Скоропадського від 6 травня 1711 року. Само собою зрозуміло, що після Прутського миру, з відходом російських військ з правого берега Дніпра, усіх надань російських царів і малоросійських гетьманів папсько-польський уряд не визнав.

Переклад

Про висвячення Миласевича в актах Радомисльської консисторії зроблено такий запис: 1777 an. Junie 18 in ecclæsia parochiali Radomyslensi Joannes Milasiewicz, nobil... Danielis et Evdociæ conjugum legitimorum filius oriundus ex Diecesiæ Kiovien Villa Olszana, ibidemque baptisatus et confirmatus, annorum 36, ad minores subdiaconatum et cum dispensatione ab interst Diaconatum, ac demum die 29 Junii anno codem, intra missarum solennia, ad præsbitheratum promotus et ad ecclæsiam parochialem titul. Profectionis B. V. Mariæ oppidi Hostomel, decanatus Dymirensis, post obitum reverendi Joannis Hanicki immediati parochi vacantem, ad præsentatiorem Jllustri M-ci Josephi Jakubowski, Succamerarii Zytomiriensis, dictæ ecclesiæ Patroni, institutus est. [1777 року, 18 червня, у радомисльській парафіяльній церкві Іоанн Миласевич, шляхетний..., син Данила та Євдокії, законного подружжя, родом із Київської дієцезії, із села Ольшана, де його й охрещено та миропомазано, 36 років, висвячений на нижчі свячення, на піддияконство і, з диспенсою від інтерстиціїв, на дияконство, а врешті 29 червня того самого року під час урочистої меси — на священство, і настановлений до парафіяльної церкви під титулом Покрови Пресвятої Діви Марії містечка Гостомеля, Димерського деканату, вакантної після смерті превелебного Яна Ганицького, безпосереднього пароха, за презентою ясновельможного Іосифа Якубовського, житомирського підкоморія, патрона згаданої церкви.] Син священика Миласевича 1797 року був київським цивільним губернатором.

Переклад

Озера, за 7 верст від Гостомеля і за 4 від Блиставиці, оточене лісами. Жителів обох статей 226. Село дістало назву від багатьох місць із калюжами та стоячою водою, біля яких воно лежить. Ці болота — безсумнівно, колишні озера — починаються на південний захід від села й тягнуться на південний схід уздовж усього села і за ним, поруч одне за одним, з’єднуючись між собою струмком, що тече через усі болота й потім впадає в струмок Козку. У селі існує переказ, що колись на цьому місці існувало велике поселення, яке також називалося Озерами і в якому була й церква. Цю церкву і саме поселення зруйнувала Орда. Два церковні дзвони перенесено до Межигірського монастиря, якому тоді належали Озера з навколишніми поселеннями. Місце, де стояла церква, і нині називається церковищем; на ньому тепер сільський цвинтар.

Переклад

Яблонька за 5 верст від Гостомеля, на лівому березі річки Бучі. Жителів обох статей 411. Землі з добрими лісами 3454 десятини; поляна, на якій розташоване село, досить хлібородна, а тому в поміщицькому гумні значні запаси хліба, який через брак рук обмолочують машинами. Яблонька становить окремий маєток, що належить Северинові Осиповичу Сагатовському (латин. віросп.). Неподалік від Яблоньки є урочище Корч, примітне тим, що на цьому місці ще на початку теперішнього століття було село Корчевка, яке складалося з 25 хат. Це село було заселене вільними вихідцями з Литви. Але оскільки колишній власник Гостомельського маєтку і презес суду Моршковський хотів виявити їм благодіяння найближчої опіки й записати їх у власні кріпаки, то корчевці змушені були шукати захисту в Правлячому Сенаті, за рішенням якого їх визнали вільними. Потім усі вони покинули могили предків, свої оселі й землю, визнану власністю вотчинника, і перейшли до різних казенних поселень, хуторів і до міста Києва.