Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ДОЛЖОКЪ село. Въ началѣ прошлаго вѣка это былъ хуторъ, называвшійся Винницкимъ, потому что здѣсь была винница или винокурня Спичинецкая. Потомъ усадьбы жителей стали болѣе и болѣе распространяться вдоль ручья, въ Рось впадающаго; отчего и село получило свое названіе. Жителей обоего пола 1047; земли 1800 десятинъ, изъ числа коихъ, по силѣ уставной грамоты, въ пользованіи помѣщичьихъ крестьянъ, 359 десятинъ. Половина села съ 72 крестьянскими усадьбами принадлежитъ помѣщику Жураковскому, а другая съ 1832 года состоитъ въ вѣдѣніи государственныхъ имуществъ. Должокъ первоначально какъ сказано выше, принадлежалъ къ Спичинецкому имѣнію, потомъ Карвовскому, неизвѣстному по имени. Въ началѣ текущаго вѣка Ѳаддею Копчинскому, по смерти коего въ 1816 году, достался по наслѣдству его брату, ксендзу Казиміру Копчинскому, потомъ младшему брату Викентію. По смерти сего Должокъ раздѣленъ на двѣ части между двумя его сыновьями: Леонтіемъ и Ѳаддеемъ. Послѣдняго часть, за участіе въ польскомъ мятежѣ, конфискована въ казну въ 1832 году, а Леонтій Копчинскій свою часть съ 619 десятинами земли, въ 1848 году продалъ Николаю Васильевичу Жураковскому (латин. испов., род. 1812 года).
Переклад
ДОВЖОК, село. На початку минулого століття це був хутір, що звався Винницьким, бо тут була спичинецька винниця, тобто гуральня. Потім садиби жителів почали дедалі більше поширюватися вздовж струмка, що впадає в Рось, — звідси й село дістало свою назву. Жителів обох статей 1047; землі 1800 десятин, з яких на підставі уставної грамоти в користуванні поміщицьких селян 359 десятин. Половина села з 72 селянськими садибами належить поміщикові Жураковському, а друга з 1832 року перебуває у віданні державних маєтностей. Довжок, як сказано вище, спершу належав до спичинецького маєтку, потім — Карвовському, чиє ім’я невідоме. На початку нинішнього століття [належав] Фаддеєві Копчинському, після смерті якого 1816 року дістався в спадок його братові, ксьондзові Казимирові Копчинському, потім молодшому братові Вікентієві. Після смерті цього останнього Довжок поділено на дві частини між двома його синами: Леонтієм і Фаддеєм. Частину останнього за участь у польському заколоті конфісковано в казну 1832 року, а Леонтій Копчинський свою частину з 619 десятинами землі 1848 року продав Миколі Васильовичу Жураковському (латин. віросп., нар. 1812 року).
Оригінал
Церковь построена первоначально во имя Іоанна Златоустаго въ 1746 году, какъ видно изъ визиты того года Погребищскаго деканата, при священникѣ Гавріилѣ Киндіевичѣ, священствовавшемъ съ 1745 по 1778 годы. Но въ 1803 году священникомъ Стефаномъ Гришковскимъ, по обветшаніи и тѣснотѣ прежней, построена нынѣшняя во имя Пресвятыя Тройцы. Она, какъ и прежняя деревяная, съ такою же колокольнею. По штатамъ состоитъ въ 5-мъ классѣ; земли имѣетъ 47 десятинъ съ дубовымъ лѣсомъ.
Переклад
Церкву спершу збудовано на честь Іоанна Золотоустого 1746 року, як видно з візити Погребищенського деканату того року, за священика Гавриїла Киндієвича, який священствував з 1745 по 1778 рік. Але 1803 року, оскільки попередня зветшала й стала тісною, священик Стефан Гришковський збудував нинішню — на честь Пресвятої Трійці. Вона, як і попередня, дерев’яна, з такою самою дзвіницею. За штатом належить до 5-го класу; землі має 47 десятин із дубовим лісом.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 1800 десятин ≈ 1966 га; 359 десятин ≈ 392 га; 619 десятин ≈ 676 га; 47 десятин ≈ 51,3 га. Перерахунок наш.
Назва. «Должокъ» — Довжок. Тепер — село Довжок Погребищенської громади Вінницького району Вінницької області.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Державні маєтності». Казенні села, що підлягали управлінню державних маєтностей, а не поміщикові.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Липовецький повіт, «ЛИПОВЕЦКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 303–304. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dovzhok/