Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ДѢДОВЩИНА село, а въ прошломъ вѣкѣ мѣстечко, расположено на лѣвой сторонѣ Ирпеня, служащаго въ этомъ мѣстѣ границею между Сквирскимъ и Васильковскимъ уѣздами. Въ Ирпень впадаетъ въ Дѣдовщинѣ ручей Жарка, начинающійся въ с. Дивинѣ. Жителей обоего пола: православныхъ 1158, римскихъ католиковъ 88, евреевъ 10; земли въ Дѣдовщинѣ съ Томашевкою считается 4770 десятинъ. Дѣдовщина, по преданію жителей, была нѣкогда многолюднымъ мѣстечкомъ, называвшимся Долгоселицею. Мѣстечко это занимало пространства до 6-ти верстъ вдоль рѣки Ирпеня, признаки этаго разселенія видны и теперь. Жители утверждаютъ, что Долгоселица разорена Татарами, и что поселеніе возобновлено и названо по имени какого-то дѣда (старца), поселившагося послѣ татарскаго опустошенія, на указываемой жителями возвышенности. Дѣдовщина съ Томашовкою и Голяками до конца прошлаго вѣка принадлежала къ полѣсскимъ имѣніямъ Кіевскихъ митрополитовъ, сначала православныхъ, а потомъ уніатскихъ. По присоединеніи края къ Россіи въ 1795 году, по раздѣлу митрополичьихъ имѣній между вельможами, Дѣдовщина съ Голяками и Томашевкою досталась князю Григорію Алексѣевичу Долгорукову, флота капитану 1-го ранга. Въ 1810 году онъ продалъ это имѣніе дворянину латинскаго исповѣданія Ивану Хоецкому, коего сынъ Петръ Ивановичъ съ 1824 года владѣетъ этимъ имѣніемъ. Еще отецъ его избралъ Дѣдовщину своею резиденціею, изъ коей управляетъ прочими своими имѣніями: Томашевкою, Каленою и Поличенцами. Голяки съ 2831 десятинами земли достались въ 1824 году младшему его брату Ѳаддею Ивановичу (бездѣтному).
Переклад
ДІДІВЩИНА, село, а в минулому столітті містечко, лежить на лівому березі Ірпеня, який у цьому місці є межею між Сквирським і Васильківським повітами. У Дідівщині в Ірпінь впадає струмок Жарка, що бере початок у с. Дивині. Жителів обох статей: православних 1158, римо-католиків 88, євреїв 10; землі в Дідівщині разом із Томашевкою налічується 4770 десятин. Дідівщина, за переказом жителів, була колись багатолюдним містечком, яке звалося Долгоселицею. Це містечко займало простір до 6 верст уздовж річки Ірпеня, і ознаки цього поселення видно й тепер. Жителі запевняють, що Долгоселицю зруйнували татари і що поселення відновлено й названо на ім’я якогось діда (старця), який після татарського спустошення оселився на підвищенні, що його показують жителі. Дідівщина з Томашовкою і Великими Гуляками до кінця минулого століття належала до поліських маєтків київських митрополитів, спершу православних, а потім уніатських. Після приєднання краю до Росії 1795 року, коли митрополичі маєтки поділили між вельможами, Дідівщина з Великими Гуляками й Томашевкою дісталася князеві Григорію Олексійовичу Долгорукову, капітанові флоту 1-го рангу. 1810 року він продав цей маєток дворянинові латинського віросповідання Іванові Хоєцькому, чий син Петро Іванович від 1824 року володіє цим маєтком. Ще його батько обрав Дідівщину своєю резиденцією, звідки управляє іншими своїми маєтками: Томашевкою, Каленною і Поличенцями. Великі Гуляки з 2831 десятиною землі дісталися 1824 року його молодшому братові Фаддею Івановичу (бездітному).
Оригінал
Въ 1742 году, во время визиты церквей Фастовскаго деканата, въ Дѣдовщинѣ было двѣ церкви: Покровская и Николаевская. Обѣ были деревяныя, въ одинаковомъ состояніи, колоколенъ неимѣли, а по 3 колокола висѣло на столбахъ. Но Покровская была богаче утварью и имѣла уже серебрянную чашу, что тогда считалось рѣдкостію потому, что во всѣхъ почти сельскихъ церквахъ чаши были оловяныя (cynowe). Николаевская церковь существовала до 1809 году, въ которомъ она разобрана. Нынѣшняя приходская Покровская церковь перестроена въ 1811 году на томъ же мѣстѣ, гдѣ была прежняя, но въ болѣе обширныхъ размѣрахъ. Между ея утварью замѣчательна серебренная чаша и нѣкоторые другіе предметы, пожертвованные бывшимъ владѣльцемъ, княземъ Долгоруковымъ, уже послѣ продажи г. Хоецкому имѣнія. По штатамъ Дѣдовская церковь причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 36 десятинъ.
Переклад
1742 року, під час візитації церков Фастівського деканату, у Дідівщині було дві церкви: Покровська і Миколаївська. Обидві були дерев’яні, в однаковому стані, дзвіниць не мали, а на стовпах висіло по 3 дзвони. Але Покровська була багатша на начиння і вже мала срібну чашу, що тоді вважалося рідкістю, бо майже в усіх сільських церквах чаші були олов’яні (cynowe). Миколаївська церква існувала до 1809 року, коли її розібрали. Теперішню парафіяльну Покровську церкву перебудовано 1811 року на тому самому місці, де стояла попередня, але в більших розмірах. Серед її начиння вирізняються срібна чаша й деякі інші предмети, пожертвувані колишнім власником, князем Долгоруковим, уже після продажу маєтку п. Хоєцькому. За штатами дідівщинську церкву зараховано до 4-го класу; землі має 36 десятин.
Оригінал
Деревня Томашовка, составляющая съ Дѣдовщиною одинъ приходъ, отстоитъ отъ церкви въ 6-ти верстахъ, лежитъ на лѣвой сторонѣ Ирпиня, на границахъ Кіевскаго и Васильковскаго уѣздовъ съ Сквирскимъ. Жителей въ ней обоего пола: православныхъ 516, римскихъ католиковъ 32.
Переклад
Село Томашовка, що разом із Дідівщиною становить одну парафію, лежить за 6 верст від церкви, на лівому березі Ірпеня, на межі Київського й Васильківського повітів зі Сквирським. Жителів у ньому обох статей: православних 516, римо-католиків 32.
Оригінал
Въ Дѣдовщинѣ покойнымъ помѣщикомъ Хоецкимъ построенъ латинскій приходскій костелъ.
Переклад
У Дідівщині покійний поміщик Хоєцький збудував латинський парафіяльний костел.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 4770 десятин ≈ 5211 га; 6 верст ≈ 6,4 км; 2831 десятина ≈ 3093 га; 36 десятин ≈ 39,3 га. Перерахунок наш.
Назва. «Дѣдовщина» — Дідівщина.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Сквирський повіт, «ИМѢНІЯ ПОЕЗУИТСКІЯ, ПРИНАДЛЕЖАВШІЯ УНІАТСКИМЪ МИТРОПОЛИТАМЪ И БЫВШІЯ СТАРОСТИНСКІЯ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 194–195. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/didivshchyna/