Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЧИГИРИНЪ уѣздный городъ не представляетъ ничего подобнаго городу. Это настоящая деревня, отличающаяся отъ другихъ деревень помѣщеніемъ присутственныхъ мѣстъ въ каменномъ домѣ. Весь городъ состоитъ изъ узкихъ кривыхъ улицъ, обведенныхъ плетневымъ заборомъ, за которымъ стоятъ маленькія хатки, подъ соломенной кровлей. Это скромное поселеніе расположено при рѣкѣ Тясминѣ, вокругъ горы, вышиною до 100 саженей. Съ сѣверной и западной сторонъ она очень крута, но со стороны востока имѣетъ отлогость. Вся гора состоитъ изъ камня, ломка котораго на жернова составляетъ нынѣ мѣстную промышленность. На вершинѣ этой горы стоялъ нѣкогда замокъ, господствовавшій своимъ положеніемъ надъ всею окрестностію. Отъ него уцѣлѣлъ до нынѣ остатокъ стѣны, въ которой найдено нѣсколько вбитыхъ выстрѣлами чугунныхъ ядеръ. Въ одномъ мѣстѣ есть высѣченная въ камнѣ квадратная яма, вѣроятно служившая пороховымъ погребомъ. На восточномъ скатѣ горы замѣтенъ слѣдъ рва, въ 1½ аршина глубиною, которымъ, по преданію, во время осадъ водили лошадей къ водопою.
Переклад
ЧИГИРИН, повітове місто, не має в собі нічого схожого на місто. Це справжнє село, яке відрізняється від інших сіл тим, що в кам’яному будинку тут містяться присутствені місця. Усе місто складається з вузьких кривих вулиць, обнесених плетеним тином, за яким стоять маленькі хатки під солом’яною стріхою. Це скромне поселення розташоване на річці Тясмин, довкола гори заввишки до 100 сажнів. З північного й західного боків вона дуже крута, а зі сходу має пологий схил. Уся гора складається з каменю, видобування якого на жорна становить нині місцевий промисел. На вершині цієї гори колись стояв замок, що своїм положенням панував над усією околицею. Від нього донині вцілів залишок стіни, в якій знайдено кілька чавунних ядер, вбитих пострілами. В одному місці є висічена в камені квадратна яма, що, ймовірно, слугувала пороховим погребом. На східному схилі гори помітно слід рову завглибшки 1½ аршина, яким, за переказом, під час облог водили коней на водопій.
Оригінал
Чигиринъ былъ въ старину важнымъ пунктомъ. Въ немъ и около него совершались великія военныя событія, имѣвшія вліяніе на цѣлый здѣшній край. Почему предлагаемъ здѣсь нѣсколько историческихъ объ этихъ событіяхъ извѣстій. О Чигиринѣ мы не находимъ извѣстій въ древнихъ рускихъ лѣтописяхъ, хотя не сомнѣваемся въ существованіи и здѣсь славянскаго населенія въ эпоху великихъ князей. Самое названіе Чигирина, по мнѣнію нѣкоторыхъ, происходитъ отъ малороссійскаго слова чагарникъ, означающаго дубовый кустарникъ. Вѣроятно таковой кустарникъ покрывалъ мѣсто, занимаемое нынѣ городомъ, въ эпоху татарскихъ нашествій. Въ началѣ XVI столѣтія Чигиринъ былъ главнымъ городомъ въ одномъ изъ 20-ти козацкихъ полковъ, называвшемся Чигиринскимъ. Въ 1576 году Стефанъ Баторій, преобразовывая малороссійскихъ козаковъ, пожаловалъ Чигиринъ вмѣстѣ съ Трактоміровымъ во владѣніе козацкихъ гетмановъ — «на булаву гетманскую». По образованіи старотствъ Чигиринъ причисленъ къ Черкаскому старотству, находившемуся въ концѣ XVI столѣтія во владѣніи князя Вишневецкаго. По представленію его о выгодахъ построенія на этомъ мѣстѣ крѣпости, для защиты границъ отъ татарскихъ набѣговъ, дана ему была въ 1589 году 1-го мая королемъ Сигизмундомъ III-мъ превиллегія, на заселеніе и укрѣпленіе Чигирина. Въ 1592 году, по ходатайству его же, предоставлены гражданамъ магдебурскія права. Но права эти даны не вполнѣ, а только относительно нѣкоторыхъ уголовныхъ дѣлъ: по убійствамъ, нанесенію ранъ, побоямъ, личнымъ обидамъ и всякаго рода фальшивымъ поступкамъ. Всѣ же прочія дѣла, особенно хозяйственныя, подлежали рѣшенію старосты, безъ всякаго вмѣшательства магистрата. Эгою привиллегіею предоставлено имъ же, Чигиринцамъ самимъ избирать войта и лавниковъ или членовъ магистата, имѣть срочныя годовыя ярмарки и пользоваться другими городскими выгодами. Въ 1596 году, тотчасъ послѣ Брестскаго собора, обнаружившаго планы Польши относительно Малороссіи, на поляхъ Чигиринскихъ произошла кровопролитная битва между Поляками и козаками, предводимыми Наливайкомъ. Поляки въ ней были разбиты, но Малороссіяне не умѣли извлечь выгоды изъ побѣды. По худой организаціи своихъ войскъ Наливайко принужденъ былъ отступить въ скорости за Днѣпръ и тамъ, возлѣ Лубенъ, окруженный польскими войсками, выданъ козаками гетману Жолкѣвскому и преданъ мучительной смерти; затѣмъ въ началѣ XVII столѣтія Чигиринъ оказывается, какъ маловажное мѣстечко, приписаннымъ къ Корсунскому старотству.
Переклад
Чигирин був у давнину важливим пунктом. У ньому й довкола нього відбувалися великі воєнні події, що впливали на весь тутешній край. Тому подаємо тут кілька історичних звісток про ці події. Про Чигирин ми не знаходимо звісток у давніх руських літописах, хоча не сумніваємося, що й тут за доби великих князів існувало слов’янське населення. Саму назву Чигирина, на думку деяких, виводять від малоросійського слова чагарник, що означає дубові кущі. Імовірно, такі кущі за доби татарських навал вкривали місце, яке нині займає місто. На початку XVI століття Чигирин був головним містом одного з 20 козацьких полків, що звався Чигиринським. 1576 року Стефан Баторій, перетворюючи устрій малоросійських козаків, надав Чигирин разом із Трахтемировом у володіння козацьким гетьманам — «на гетьманську булаву». Після утворення староств Чигирин приписано до Черкаського староства, що наприкінці XVI століття було у володінні князя Вишневецького. На його подання про вигоди побудови на цьому місці фортеці для захисту кордонів від татарських набігів король Сигізмунд III 1 травня 1589 року дав йому привілей на заселення й укріплення Чигирина. 1592 року, також на його клопотання, міщанам надано магдебурзькі права. Але ці права надано не повністю, а лише щодо деяких кримінальних справ: про вбивства, заподіяння ран, побої, особисті образи та всілякі фальшиві вчинки. Усі ж інші справи, особливо господарські, підлягали вирішенню старости без жодного втручання магістрату. Цим самим привілеєм чигиринцям надано право самим обирати війта й лавників, або членів магістрату, мати строкові річні ярмарки й користуватися іншими міськими вигодами. 1596 року, одразу після Берестейського собору, що виявив плани Польщі щодо Малоросії, на чигиринських полях відбулася кривава битва між поляками й козаками, яких очолював Наливайко. Поляків у ній було розбито, але малоросіяни не зуміли скористатися з перемоги. Через погану організацію свого війська Наливайко невдовзі змушений був відступити за Дніпро, і там, біля Лубен, оточений польськими військами, був виданий козаками гетьманові Жолкевському й страчений болісною смертю; згодом, на початку XVII століття, Чигирин як маловажливе містечко виявляється приписаним до Корсунського староства.
Оригінал
Знаменитый Богданъ Хмельницкій избралъ Чигиринъ столицею всей Малороссіи, по его положенію, несравненно выгоднѣйшему для воинской защиты отъ Поляковъ, нежели Черкасы, открытые со всѣхъ сторонъ. Здѣсь въ 1650 году, послѣ рѣшительныхъ побѣдъ надъ Ляхами, онъ принималъ знаменитое посольство трехъ сосѣднихъ державъ: Россіи, Польши и Турціи, предлагавшихъ Малороссіи вступить подъ покровительство своихъ государей. Въ продолженіе войнъ за Малороссію Чигиринъ нѣсколько разъ подвергался осадамъ и былъ центромъ значительныхъ военныхъ операцій. Такъ въ 1661 году онъ выдержалъ осаду Юрія Хмельницкаго, приведшаго съ собою Поляковъ и Татаръ; въ 1664 году защищался нѣсколько недѣль противъ гетмана Брюховецкаго. Но величайшія бѣдствія и окончательное разореніе онъ испыталъ во время гетманства Дорошенка, когда Русскіе, Поляки и Турки, одни за другими, овладѣвали Чигириномъ. Въ 1677 году турецкій султанъ, освободивъ Юрія Хмельницкаго изъ семибашеннаго замка, гдѣ онъ нѣсколько лѣтъ находился въ заточеніи, назвалъ его книземъ Сарматскимъ и отправилъ съ 60,000 арміею для завоеванія Чигирина и Кіева. Въ августѣ того же года эта армія подошла къ Чигирину и узнавши, что Московеко-козацкое войско приближается на помощь осажденнымъ, рѣшилась взять немедленно городъ приступомъ. Взорвавши подкопами укрѣпленія, Турки пошли на приступъ. Но Чигиринцы оказали отчаянное сопротивленіе и устояли до ночи. На другой день 60,000 вспомогательнаго войска переправилось за Днѣпръ. Тогда Турки сняли осаду и отступили. Уже отъ этой непродолжительной осады Чигиринъ очень пострадалъ, всѣ окрестныя поля изрыты были шанцами и окопами. Однако же Самуйловичъ исправилъ укрѣпленія и ввелъ въ городъ 15,000 козацкаго гарнизона.
Переклад
Славетний Богдан Хмельницький обрав Чигирин столицею всієї Малоросії через його положення, незрівнянно вигідніше для воєнного захисту від поляків, ніж Черкаси, відкриті з усіх боків. Тут 1650 року, після вирішальних перемог над ляхами, він приймав знамените посольство трьох сусідніх держав — Росії, Польщі й Туреччини, які пропонували Малоросії стати під заступництво своїх государів. Протягом воєн за Малоросію Чигирин кілька разів зазнавав облог і був осередком значних воєнних операцій. Так, 1661 року він витримав облогу Юрія Хмельницького, який привів із собою поляків і татар; 1664 року кілька тижнів оборонявся від гетьмана Брюховецького. Але найбільших лих і остаточної руїни він зазнав за гетьманування Дорошенка, коли росіяни, поляки й турки один за одним заволодівали Чигирином. 1677 року турецький султан, звільнивши Юрія Хмельницького із Семибаштового замку, де той кілька років перебував в ув’язненні, назвав його князем Сарматським і відправив з армією в 60 000 завойовувати Чигирин і Київ. У серпні того ж року ця армія підійшла до Чигирина і, дізнавшись, що московсько-козацьке військо наближається на допомогу обложеним, вирішила негайно взяти місто приступом. Підірвавши підкопами укріплення, турки пішли на приступ. Але чигиринці чинили відчайдушний опір і вистояли до ночі. Наступного дня 60 000 допоміжного війська переправилося за Дніпро. Тоді турки зняли облогу й відступили. Уже від цієї нетривалої облоги Чигирин дуже потерпів: усі навколишні поля були перериті шанцями й окопами. Проте Самуйлович полагодив укріплення й увів до міста 15 000 козацького гарнізону.
Оригінал
На другой, 1678 годъ болѣе 100,000 Турковъ и Татаръ снова явились подъ Чигириномъ и такой же силы Московско-козацкая армія пришла для защиты этаго города и расположилась близъ Бужина. Обстоятельства тогда были рѣшительны не только для Малороссіи, но и для московскаго государства. Отъ побѣды той или другой стороны зависѣла участь обширнаго и плодороднаго края, владѣніе которымъ давало рѣшительный перевѣсъ.
Переклад
Наступного, 1678 року понад 100 000 турків і татар знову з’явилися під Чигирином, і така сама за силою московсько-козацька армія прийшла на захист цього міста й стала поблизу Бужина. Обставини тоді були вирішальними не лише для Малоросії, а й для Московської держави. Від перемоги тієї чи іншої сторони залежала доля великого й родючого краю, володіння яким давало вирішальну перевагу.
Оригінал
Вотъ подробности борьбы, здѣсь происходившей, заимствованныя нами большею частію изъ Георгія Конисскаго. Визиръ съ Юріемъ Хмельницкимъ явились предъ Чигириномъ 8-го іюля 1678 года такъ внезапно, что часть гарнизона 1), занимавшаяся достройкою наружныхъ укрѣпленій, застигнута была въ расплохъ. При этомъ произошла первая четырехчасовая битва, послѣ которой Турки, потерявшіе до 2000 убитыхъ, были отражены. Тогда Визирь отправилъ Алепскаго пашу къ Бужину, для наблюденія за Самуйловичемъ и Ромодановскимъ, а Каплану-пашѣ приказалъ занять возвышеніе между городомъ и Русскимъ лагеремъ. Алепскій паша вступилъ въ отдѣльныя стычки съ козацкими и московскими войсками. Самъ же Визирь и татарскій ханъ кидали бомбы и гранаты въ Чигиринъ, подводили подкопы и приступали съ разныхъ сторонъ. Осажденные, не довольствуясь отраженіемъ непріятеля, дѣлали частыя, смѣлыя вылазки, врывались въ шанцы къ Янычарамъ, кололи ихъ, брали въ плѣнъ и удивляли самыхъ враговъ непреодолимымъ мужествомъ. Въ послѣднихъ числахъ іюля Россіяне, по полученіи подкрѣпленій, оставили Бужинскій лагерь и начали наступательно дѣйствовать противъ Алепскаго наши, котораго сбили и придвинулись къ городу, подобно облаку извергающему изъ нѣдръ своихъ дождь и громы. Турецкая армія, расположенная на горѣ, висѣла такъ сказать надъ ними. Началась вновь битва, въ которой много погибло съ обѣихъ сторонъ. Ночью Черниговскій полковникъ Василій Бурковскій, началъ пробираться въ Чигиринъ. Этотъ отрядъ неуспѣлъ еще подойти къ горѣ, какъ испуганный собственною рѣшимостію, не ожидая команды, далъ залпъ по спящимъ Туркамъ и разбудилъ ихъ. Битва началась съ новымъ ожесточеніемъ и продолжалась цѣлый день. Наши принуждены были заночевать на мѣстѣ. Это было въ пятницу. Въ субботу рано весь строй Самуйловича и Ромодановскаго всколебался и пошелъ на гору. Козаки збили главную турецкую батарею, отняли 27 пушекъ и погнали Турковъ внизъ. Они бѣжали оглядываясь; наши гнались за ними запальчиво, съ самонадѣянностію людей, одержавшихъ начало побѣды. Вдругъ Турки обратились лицомъ къ горѣ и погнали нашихъ назадъ. Они рубили козаковъ до самой подошвы горы, гдѣ одинъ изъ полковниковъ обкидалъ свой отрядъ рогатками и остановилъ стремленіе нападавшихъ; бѣгущіе козаки вскочили въ рогатки; между тѣмъ остальные силы Россіянъ присоединились. Турки, видя невозможность болѣе бороться, бросились къ Тясмину. Визирь приказалъ зжечь за собою мостъ. Толца збилась на узкомъ пространствѣ перекладинъ; приказаніе Визирское было исполнено прежлевременно. Еще тѣснились Турки, скидывая другъ друга въ воду, какъ мостъ запылалъ, обрушился. Множество людей съ его обломками повалились въ воду. И до нынѣ осталось преданіе объ этой гибели мусульманъ и Чигиринскіе жители указываютъ то мѣсто, гдѣ паро́мъ соединяетъ низменную часть города съ верхнею.
Переклад
Ось подробиці боротьби, що тут точилася, запозичені нами здебільшого в Георгія Кониського. Візир із Юрієм Хмельницьким з’явилися під Чигирином 8 липня 1678 року так раптово, що частину гарнізону 1), яка добудовувала зовнішні укріплення, було заскочено зненацька. Тоді відбулася перша чотиригодинна битва, після якої турків, що втратили до 2000 убитими, було відбито. Тоді візир відправив алеппського пашу до Бужина стежити за Самуйловичем і Ромодановським, а Каплан-паші наказав зайняти підвищення між містом і російським табором. Алеппський паша вступав в окремі сутички з козацькими й московськими військами. Сам же візир і татарський хан кидали бомби й гранати на Чигирин, підводили підкопи й ішли на приступ з різних боків. Обложені, не обмежуючись відбиттям ворога, робили часті сміливі вилазки, вдиралися в шанці до яничарів, кололи їх, брали в полон і дивували самих ворогів нездоланною мужністю. Наприкінці липня росіяни, отримавши підкріплення, залишили Бужинський табір і почали наступати на алеппського пашу, якого відкинули, і підступили до міста, мов хмара, що вивергає зі свого лона дощ і громи. Турецька армія, розташована на горі, висіла, так би мовити, над ними. Знову почалася битва, в якій багато загинуло з обох сторін. Уночі чернігівський полковник Василій Бурковський почав пробиратися до Чигирина. Цей загін ще не встиг підійти до гори, як, наляканий власною рішучістю, не чекаючи команди, дав залп по сплячих турках і розбудив їх. Битва зав’язалася з новою запеклістю й тривала цілий день. Наші змушені були заночувати на місці. Це було в п’ятницю. У суботу зранку весь стрій Самуйловича й Ромодановського сколихнувся й рушив на гору. Козаки збили головну турецьку батарею, відбили 27 гармат і погнали турків униз. Ті тікали, озираючись; наші запально гналися за ними із самовпевненістю людей, які здобули початок перемоги. Раптом турки обернулися обличчям до гори й погнали наших назад. Вони рубали козаків до самого підніжжя гори, де один із полковників обставив свій загін рогатками й зупинив натиск нападників; козаки, що тікали, вскочили за рогатки; тим часом приєдналися й решта сил росіян. Турки, бачачи, що далі боротися неможливо, кинулися до Тясмину. Візир наказав спалити за собою міст. Натовп збився на вузькому просторі перекладин; наказ візира було виконано передчасно. Турки ще тіснилися, скидаючи одне одного у воду, як міст спалахнув і обвалився. Безліч людей разом з його уламками попадали у воду. І донині зберігся переказ про цю загибель мусульман, і чигиринські жителі вказують те місце, де пором з’єднує низинну частину міста з верхньою.
Оригінал
Онъ состоялъ: изъ 6000 Русскаго войска и 9000 козаковъ. Малороссіянами предводительстовалъ полковникъ Коровка, а Великороссіянами и всѣмъ гарнизономъ воевода Ржевскій.
Переклад
Він складався з 6000 російського війська і 9000 козаків. Малоросіянами командував полковник Коровка, а великоросами і всім гарнізоном — воєвода Ржевський.
Оригінал
Послѣ этой блистательной побѣды гетманъ и князь придвинулись къ городу и стали лагеремъ подъ лѣсомъ и надъ озеромъ, въ виду бывшаго дворца стараго Хмельницкаго и кладбища. Семь сутокъ они стояли не трогаясь съ мѣста, не возобновляя битвы и отдыхая послѣ кровопролитій прошедшей недѣли. Они довольствовались тѣмъ, что могли имѣть сношенія съ осажденнымъ гарнизономъ и потеряли всю выгоду побѣды. Ихъ бездѣйствіемъ успокоенный Визирь, приготовился къ приступу упорнѣйшему. Гетманъ на смѣну въ Чигиринъ послалъ свѣжее войско и вызвалъ оттуда полкъ Гадячскій и другіе бывшіе въ гарнизонѣ. Это обстрѣленное, въ продолженіе долговременной осады, войско было замѣнено другимъ, которому показалось ново, видѣть гранаты, бомбы, осколки стѣнъ. Въ пятницу взорвало часть стѣны, граната влетѣла въ проломъ; Ржевскій встрѣтилъ ее грудью. Съ его смертію водворился въ городѣ величайшій безпорядокъ. Въ субботу Турки начали засыпать землею рвы. Августа 10-го, въ воскресенье, весь гарнизонъ вышелъ въ таборъ, честить день праздничный, отобѣдалъ, перепился, возвратился въ городъ и уснулъ. Пользуясь этимъ случаемъ, враги бросились сквозь проломъ и чрезъ засыпанные рвы. Гарнизонъ проснулся и вмѣсто того, чтобы бѣжать къ пролому, какъ бывало дѣлали привычные къ приступамъ его предшественники, пустился изъ города бѣгомъ, столпился на плотинѣ; люди начали падать въ воду и нѣсколько тысячь здѣсь погибло. Только пѣхота козацкая, подъ горою, за церковью и Московскій отрядъ на горѣ, въ замкѣ, оборонялись до ночи. Турки проникли въ городъ и безпощадно рубили женщинъ и дѣтей. Ночью оставшіеся въ замкѣ войска набили пушки порохомъ и зажгли замокъ; потомъ построились въ колонну и здѣлавъ по Туркамъ ружейный залпъ, рѣшились прорваться сквозь рады ихъ силою. Турки не смѣли имъ препятствовать; ряды ихъ раздвоились к остатки Чигиринскаго гарнизона, сражаясь вошли въ гетманскій неподвижный станъ. Въ это время начался взрывъ замка, набитыхъ порохомъ пушекъ, запасовъ, магазиновъ. Груды камней, осколки мѣди упали на Турковъ, истребили ихъ множество и стихло все.
Переклад
Після цієї блискучої перемоги гетьман і князь підступили до міста й стали табором під лісом і над озером, у полі зору колишнього палацу старого Хмельницького й кладовища. Сім діб вони стояли, не рушаючи з місця, не відновлюючи битви й відпочиваючи після кровопролиття минулого тижня. Вони вдовольнялися тим, що могли мати зв’язок з обложеним гарнізоном, і втратили всю вигоду перемоги. Заспокоєний їхньою бездіяльністю візир приготувався до ще впертішого приступу. Гетьман послав на зміну до Чигирина свіже військо й викликав звідти Гадяцький полк та інші, що були в гарнізоні. Це обстріляне за час тривалої облоги військо замінили іншим, якому було в новинку бачити гранати, бомби, уламки стін. У п’ятницю вибухом зруйнувало частину стіни, граната влетіла в пролом; Ржевський зустрів її грудьми. З його смертю в місті запанував найбільший безлад. У суботу турки почали засипати рови землею. 10 серпня, у неділю, увесь гарнізон вийшов до табору шанувати святковий день, пообідав, перепився, повернувся до міста й заснув. Скориставшись цим, вороги кинулися крізь пролом і через засипані рови. Гарнізон прокинувся і, замість того щоб бігти до пролому, як, бувало, робили його попередники, звичні до приступів, кинувся з міста бігцем, скупчився на греблі; люди почали падати у воду, і кілька тисяч тут загинуло. Лише козацька піхота під горою, за церквою, і московський загін на горі, в замку, оборонялися до ночі. Турки проникли до міста й нещадно рубали жінок і дітей. Уночі війська, що лишилися в замку, набили гармати порохом і підпалили замок; потім вишикувалися в колону і, давши по турках рушничний залп, наважилися силою прорватися крізь їхні ряди. Турки не посміли їм перешкоджати; їхні ряди розступилися надвоє, і рештки чигиринського гарнізону з боєм увійшли до нерухомого гетьманського табору. Саме тоді почали вибухати замок, набиті порохом гармати, запаси, склади. Купи каміння, уламки міді впали на турків, винищили їх безліч, і все стихло.
Оригінал
Въ понедѣльникъ предъ восхожденіемъ солнца весь станъ Самуйловича и Ромодановскаго, устрашенный паденіемъ Чигирина, рушился къ Днѣпру, къ окопамъ Бужинскимъ. Ихъ переходъ былъ медленъ, въ слѣдствіе стычекъ съ Турками на каждомъ шагу. Во вторникъ они остановились на старомъ мѣстѣ и подновили укрѣпленія. Кара-Мустафа разорилъ Чигиринъ до основанія и пошелъ по пятамъ гетмана. Турки, Волохи, Татары, Молдаване и Юрій Хмельницкій все двинулось къ Бужину, чтобы нанести послѣдній ударъ Московско-козацкой арміи, припертой къ Днѣпру. Начался семидневный бой «яковый нынѣшняго вѣка въ краяхъ здѣшнихъ не былъ видѣнный» (см. Бужинъ).
Переклад
У понеділок перед сходом сонця весь табір Самуйловича й Ромодановського, наляканий падінням Чигирина, рушив до Дніпра, до бужинських окопів. Їхній перехід був повільний через сутички з турками на кожному кроці. У вівторок вони зупинилися на старому місці й підновили укріплення. Кара-Мустафа зруйнував Чигирин дощенту й пішов по п’ятах гетьмана. Турки, волохи, татари, молдавани і Юрій Хмельницький — усе рушило до Бужина, щоб завдати останнього удару московсько-козацькій армії, притиснутій до Дніпра. Почався семиденний бій «яковый нынѣшняго вѣка въ краяхъ здѣшнихъ не былъ видѣнный» [якого в нинішньому столітті в цих краях не бачили] (див. Бужин).
Оригінал
Со времени атой осады Чигиринъ остался въ развалинахъ и запустѣніи. Въ трактатѣ заключенномъ въ 1686 году въ Москвѣ, между Россіею и Польшею, Чигиринъ упоминается въ числѣ нѣкоторыхъ другихъ городовъ, разоренныхъ войною и остающихся пустыми. По прутскому договору Чигиринъ уступленъ Польшѣ и здѣланъ съ окрестными селеніями старотствомъ; теперъ прежнее замковище на горѣ было оставлено и замокъ выстроенъ на новомъ мѣстѣ, подъ горою. Въ ревизіи 1765 года онъ описывается такимъ образомъ: «замокъ стоитъ надъ рѣкою, напротивъ высокой горы, на которой нѣкогда былъ старый замокъ и крѣпость; вокругъ частоколъ; черезъ городъ течетъ рѣка Тясминъ; жидовъ нѣтъ, кромѣ арендаря; избъ 108; слобожанъ 5; воловъ для земледѣлія 45 паръ. Новосербскія войска заложили подъ самымъ Чигириномъ новыя слободы; старотствомъ владѣетъ князь Антоній Яблоновскій». Чрезъ 24 года въ 1789 году по новой ревизіи показано въ Чигиринѣ: одна церковь, мужескій монастырь и 138 домовъ, въ числѣ коихъ было нѣсколько жидовскихъ. На горѣ тогда еще были остатки стараго совсѣмъ развалившагося замка. Со времени возобновленія въ XVIII столѣтіи Чигирина, всѣ старинныя его привиллегіи, на которыя документы были утрачены во время войнъ, пришли въ забвеніе умышленно или неумышленно и городъ сталъ нераздѣльною частію Чигиринскаго старотства, въ полной зависимости отъ старостъ и отъ ихъ управляющихъ; что было поводомъ къ многимъ притѣсненіямъ обывателей со стороны послѣднихъ; а по двумъ вышеупомянутымъ ревизіямъ они обложены были значительными податями въ пользу вельможъ. Въ концѣ прошлаго столѣтія Чигиринцы, подобно многимъ другимъ городамъ и мѣстечкамъ малороссійскимъ, стали хлопотать о возобновленіи прежнихъ правъ ихъ. Въ слѣдствіе чего, въ 1792 году, выдана имъ была королемъ Станиславомъ-Августомъ поновительная грамота, которою городъ объявленъ вольнымъ и прежнія права его возстановлены въ той мѣрѣ, какъ это согласовалось съ утвержденнымъ на сеймѣ того же года положеніемъ о вольныхъ городахъ Польши. Этою же грамотою подтвержденъ старинный гербъ Чигирина, данный еще ему въ привиллегіи 1592 г. изображающій три стрѣлы, накрестъ положенныя.
Переклад
Від часу цієї облоги Чигирин лишився в руїнах і запустінні. У трактаті, укладеному 1686 року в Москві між Росією та Польщею, Чигирин згадується серед деяких інших міст, зруйнованих війною, що стоять пусткою. За Прутським договором Чигирин відступлено Польщі й разом з навколишніми поселеннями перетворено на староство; тепер колишнє замчище на горі було покинуте, а замок збудовано на новому місці, під горою. У ревізії 1765 року його описано так: «замок стоїть над річкою, навпроти високої гори, на якій колись був старий замок і фортеця; довкола частокіл; через місто тече річка Тясмин; євреїв немає, крім орендаря; хат 108; слобожан 5; волів для хліборобства 45 пар. Новосербські війська заклали під самим Чигирином нові слободи; староством володіє князь Антоній Яблоновський». Через 24 роки, 1789 року, за новою ревізією в Чигирині показано одну церкву, чоловічий монастир і 138 будинків, серед яких було кілька єврейських. На горі тоді ще були рештки старого, зовсім розваленого замку. Від часу відновлення Чигирина у XVIII столітті всі його давні привілеї, документи на які було втрачено під час воєн, навмисно чи ненавмисно забули, і місто стало невід’ємною частиною Чигиринського староства, в цілковитій залежності від старост та їхніх управителів, що спричинило численні утиски обивателів з боку останніх; а за двома згаданими вище ревізіями їх обкладено значними податками на користь вельмож. Наприкінці минулого століття чигиринці, як і багато інших малоросійських міст і містечок, почали клопотатися про відновлення своїх колишніх прав. Унаслідок цього 1792 року король Станіслав Август видав їм поновлювальну грамоту, якою місто оголошено вільним, а його колишні права відновлено настільки, наскільки це узгоджувалося з ухваленим на сеймі того ж року положенням про вільні міста Польщі. Цією ж грамотою підтверджено давній герб Чигирина, наданий йому ще привілеєм 1592 р., що зображує три стріли, покладені навхрест.
Оригінал
При образованіи въ 1797 году Кіевской губерніи, Чигиранъ отдѣленъ отъ старотства тогоже имени и назначемъ уѣзднымъ городомъ Чигиринскаго уѣзда.
Переклад
Під час утворення 1797 року Київської губернії Чигирин відокремлено від однойменного староства й призначено повітовим містом Чигиринського повіту.
Оригінал
Въ настоящее время въ Чигиринѣ жителей обоего пола: православныхъ 4710. римскихъ католиковъ 16, евреевъ 1615. Земли городу принадлежитъ 4450 десятинъ. Домовъ 850. Ежегодно дохода городъ имѣетъ до 5000 рублей. Запасной городской капиталъ простирается до 46,000 рублей.
Переклад
Нині в Чигирині жителів обох статей: православних 4710, римо-католиків 16, євреїв 1615. Місту належить 4450 десятин землі. Будинків 850. Щорічного доходу місто має до 5000 рублів. Запасний міський капітал сягає 46 000 рублів.
Оригінал
Двѣ деревяныя церкви: соборная Воздвиженская и приходская Успенская.
Переклад
Дві дерев’яні церкви: соборна Воздвиженська й парафіяльна Успенська.
Оригінал
Соборная построена на нынѣшнемъ мѣстѣ въ 1823 году, имѣетъ два придѣльныхъ престола холодныхъ: Дмитріевскій и Преображенскій. Причтъ получаетъ жалованье по штатамъ, для уѣздныхъ соборовъ установленнымъ и сверхъ того имѣетъ пахатнаго и сѣнокоснаго поля 49 десятинъ. Прежняя Воздвиженская деревяная церковь стояла на низменномъ мѣстѣ заливаемомъ водою. Она была построена въ 1720 году, какъ значится въ визитѣ за 1741 годъ, а потомъ въ 1745 другая, освященная протопопомъ Дмитріемъ Новиковскимъ. Успенская церковь построена въ 1824 году, на мѣсто прежней деревяной же, описанной въ вышеупомянутой визитѣ и существовавшей съ 1716 года. Земли принадлежитъ церкви только 22 десятины. Во время визиты въ Успенской церкви находился антиминсъ за подписомъ митрополита Іосифа Тукальскаго. Близъ церкви примѣтенъ фундаментъ древняго каменнаго зданія. По преданію это остатки каменной Успенской церкви, имѣвшей нѣсколько престоловъ и разрушенной во время осады 1678 года. Въ описаніи церквей игумена Мелхиседека говорится, что Успенская церковь, до возобновленія епископіи Переяславской (въ 1700 году) чрезъ нѣсколько сотъ лѣтъ принадлежала до епархіи православной Кіевской.
Переклад
Соборну збудовано на теперішньому місці 1823 року; вона має два холодні бічні вівтарі: Дмитрівський і Преображенський. Причт отримує платню за штатами, встановленими для повітових соборів, і, крім того, має 49 десятин орної землі й сінокосів. Колишня дерев’яна Воздвиженська церква стояла в низині, яку заливала вода. Її збудовано 1720 року, як зазначено у візиті за 1741 рік, а потім, 1745 року, — іншу, освячену протопопом Дмитрієм Новиковським. Успенську церкву збудовано 1824 року на місці колишньої, теж дерев’яної, описаної у згаданій вище візиті, що існувала з 1716 року. Церкві належить лише 22 десятини землі. Під час візити в Успенській церкві був антимінс з підписом митрополита Йосифа Тукальського. Біля церкви помітно фундамент давньої кам’яної будівлі. За переказом, це рештки кам’яної Успенської церкви, що мала кілька престолів і була зруйнована під час облоги 1678 року. В описі церков ігумена Мелхиседека сказано, що Успенська церква до відновлення Переяславської єпископії (1700 року) упродовж кількох сотень років належала до православної Київської єпархії.
Оригінал
Недавно въ Чигиринѣ была еще и третья церковь, на мѣстѣ обозначенномъ въ дворѣ присутственныхъ мѣстъ, во имя Преображенія Господня. Изъ визиты за 1741 годъ извѣстно, что она была построена на мѣсто давнѣйшей въ 1716 году и объ ней здѣлана тамъ такая замѣтка: «в ней ниц з аппаренціи (принадлежностей) церковней нема; тылько образов на блятах четыре; а то для тего, же Татарове, гды нападли на Чигирин, в року 1738, нападли те̨ церкіевь, же близша од степу им была; здезоліовали (ограбили) и каплана в полон взіели и до тых час жаднего пр̄и тей церкви нема каплана; и парохіанов ледво з дзіесіонтек». Церковь эта, возобновленная въ 1766 году, разобрана при постройкѣ присутственныхъ мѣстъ, въ началѣ текущаго вѣка.
Переклад
Донедавна в Чигирині була ще й третя церква, на позначеному місці в дворі присутствених місць, на честь Преображення Господнього. З візити за 1741 рік відомо, що її збудовано 1716 року на місці давнішої, і там про неї зроблено таку примітку: «в ней ниц з аппаренціи (приладдя) церковней нема; тылько образов на блятах четыре; а то для того, же Татарове, гды нападли на Чигирин, в року 1738, нападли те̨ церкіевь, же близша од степу им была; здезоліовали (пограбували) и каплана в полон взіели и до тых час жаднего при тей церкви нема каплана; и парохіанов ледво з дзіесіонтек» [у ній нічого з церковного приладдя немає; тільки чотири образи на дошках; а це тому, що татари, коли напали на Чигирин 1738 року, напали на цю церкву, бо вона була до них найближча від степу; пограбували її і взяли священника в полон, і досі при цій церкві немає жодного священника; а парафіян ледве з десяток]. Цю церкву, відновлену 1766 року, розібрано під час будівництва присутствених місць на початку нинішнього століття.
Оригінал
Въ 1½ верстахъ отъ города, по направленію къ Кіеву, лежитъ Чигиринскій Троицкій заштатный женскій монастырь въ самомъ неудобномъ мѣстѣ. Съ сѣверо-запада къ нему примыкаетъ полоса глубокихъ песковъ, сопровождающая рѣку Тясминъ, а съ прочихъ сторонъ окруженъ болотами. Оттого обители всегда предстоитъ два труда: укрѣплять песокъ насажденіемъ красной лозы (шелюги) и принимать мѣры противъ наводненій, часто происходящихъ отъ Тясмина. То и другое нынѣ отчасти достигается; но въ прежнее время нѣсколько разъ возникала мысль—перенести монастырь на другое удобнѣйшее мѣсто. Къ тому присовокупляются еще испаренія окружающихъ болотъ, вредно дѣйствующихъ на здоровье 1).
Переклад
За 1½ версти від міста, в напрямку Києва, у вкрай незручному місці лежить Чигиринський Троїцький позаштатний жіночий монастир. З північного заходу до нього прилягає смуга глибоких пісків, що тягнеться вздовж річки Тясмин, а з інших боків його оточують болота. Тому обитель завжди має дві турботи: закріплювати пісок насадженням червоної лози (шелюги) та вживати заходів проти повеней, які часто спричиняє Тясмин. Одного й другого нині почасти досягнуто; але в давніші часи кілька разів виникала думка — перенести монастир на інше, зручніше місце. До того ж додаються ще випари навколишніх боліт, що шкідливо діють на здоров’я 1).
Оригінал
О времени основанія монастыря, изъ актовъ его невидно. Въ письмѣ Ивана Выговскаго къ патріарху Никону, напечатанномъ въ памятникахъ изданныхъ коммиссіею при Кіев. Г. Г. томъ III стр. 37, значится, что въ 1653 году новопостроенная въ монастырѣ Выговскимъ церковь, снабжена отъ щедротъ царя ризами, сосудами и книгами. Очевидно, что эта церковь была построена на мѣсто давнѣйшей разоренной или обветшавшей. Въ исторіи Рос. Іерархіи (стр. 708) замѣчается, что еще въ 1627 году игуменомъ обители сей былъ Мартирій. До 1735 года Чигиринскій монастырь считался мужескимъ. Въ этомъ году настоятелемъ былъ Даніилъ Климковскій. Во время междоусобій, безпрестанно въ этомъ краѣ господствовавшихъ, монастырь разоренъ и опустошенъ. Вторымъ основателемъ и строителемъ его былъ около 1708 года іеромонахъ Антоній Дорошенко, въ мірѣ Андрей — уроженецъ Субботовскій, подарившій монастырю мельницу въ Субботовѣ.
Переклад
Про час заснування монастиря з його актів не видно. У листі Івана Виговського до патріарха Никона, надрукованому в пам’ятках, виданих комісією при Київ. Г. Г. [Київському генерал-губернаторові], том III, с. 37, зазначено, що 1653 року церкву, нещодавно збудовану в монастирі Виговським, наділено з царських щедрот ризами, посудом і книгами. Очевидно, цю церкву було збудовано на місці давнішої, зруйнованої або обвітшалої. В історії Рос. ієрархії (с. 708) зауважено, що ще 1627 року ігуменом цієї обителі був Мартирій. До 1735 року Чигиринський монастир вважався чоловічим. Того року настоятелем був Даниїл Климковський. Під час міжусобиць, що безперестанку панували в цьому краї, монастир було зруйновано й спустошено. Другим його засновником і будівничим близько 1708 року був ієромонах Антоній Дорошенко, у миру Андрій, — уродженець Суботова, який подарував монастиреві млин у Суботові.
Оригінал
Замѣчательно что болотныя лягушки, въ окрестностяхъ монастыря, принадлежатъ къ роду безгласныхъ, тогда какъ, немного далѣе, крики ихъ, особенно весною и по ночамъ, весьма пронзительны. Народная молва молчаніе лягушекъ приписываетъ запрещенію Святителя Аѳанасія, нетлѣнно почивающаго въ Лубнахъ, которое онъ изрекъ во время посѣщенія своего Чигиринскаго монастыря.
Переклад
Примітно, що болотяні жаби в околицях монастиря належать до безголосих, тоді як трохи далі їхній крик, особливо навесні й ночами, дуже пронизливий. Народна поголоска приписує мовчання жаб забороні святителя Афанасія, що нетлінно спочиває в Лубнах, яку він виголосив під час своїх відвідин Чигиринського монастиря.
Оригінал
Неизвѣстно, кто именно пріемственно управлялъ монастыремъ, когда онъ былъ еще мужескимъ и по чьей волѣ онъ преобразованъ въ 1735 году въ женскій. Съ этаго года настоятельницами въ немъ были слѣдующія игуменьи: Варвара съ 1735 года; Евфросинія съ 1744; начальница Агафія съ 1747; начальница Евфросинія съ 1749; игуменія Аполлинарія съ 1749; игуменія Елисавета съ 1769; игуменія Калисѳена съ 1779; игуменія Таисія съ 1793; начальница Елена съ 1794; игуменія Елисавета II съ 1796; начальница Ѳеофанія съ 1819; игуменія Надежда съ 1827; игуменія Еликонида съ 1845 года, которой обитель найболѣе обязана своимъ нынѣшнимъ процвѣтаніемъ. Однакоже въ прошломъ вѣкѣ по существовавшему порядку относительно женскихъ обителей, Чигиринскій женскій монастырь находился подъ завѣдываніемъ игуменовъ Жаботинскаго монастыря. Средства содержанія, коими располагаетъ въ настоящее время монастырь заключаются: а) въ отпускаемыхъ изъ казны, по указу 1797 года, 175 р. 41 к. въ замѣнъ неданныхъ отъ нея земельныхъ угодій; б) въ земельныхъ угодіяхъ, коихъ нынѣ въ нѣсколькихъ отдѣльныхъ кускахъ монастырю принадлежитъ 111 десятинъ; в) въ мельницѣ на рѣкѣ Туріи и двухъ садахъ, поступившихъ въ 1845 году отъ Лебединскаго закрытаго монастыря; г) въ процентахъ отъ недвижимаго монастырскаго капитала, до 9400 р. простирающагося; и наконецъ д) въ доброхотныхъ подаяніяхъ и вкладахъ монахинь, безъ которыхъ онѣ не принимаются въ монастырь. Посвятившихъ себя монастырской жизни нынѣ находится въ обители 106; въ числѣ ихъ 61 монахиня и 45 послушницъ указныхъ. Кромѣ того въ женской прислугѣ до 20 душъ.
Переклад
Невідомо, хто саме послідовно керував монастирем, коли він був ще чоловічим, і з чиєї волі 1735 року його перетворено на жіночий. Від того року настоятельками в ньому були такі ігумені: Варвара з 1735 року; Євфросинія з 1744; начальниця Агафія з 1747; начальниця Євфросинія з 1749; ігуменя Аполлінарія з 1749; ігуменя Єлисавета з 1769; ігуменя Калісфена з 1779; ігуменя Таїсія з 1793; начальниця Олена з 1794; ігуменя Єлисавета II з 1796; начальниця Феофанія з 1819; ігуменя Надія з 1827; ігуменя Єліконіда з 1845 року, якій обитель найбільше завдячує своїм нинішнім розквітом. Проте в минулому столітті, за тодішнім порядком щодо жіночих обителей, Чигиринський жіночий монастир перебував у віданні ігуменів Жаботинського монастиря. Засоби утримання, якими нині розпоряджається монастир, такі: а) 175 р. 41 к., що їх за указом 1797 року видають зі скарбниці замість не наданих нею земельних угідь; б) земельні угіддя, яких нині в кількох окремих ділянках монастиреві належить 111 десятин; в) млин на річці Турії і два сади, що 1845 року перейшли від закритого Лебединського монастиря; г) відсотки з недоторканного монастирського капіталу, що сягає 9400 р.; і, нарешті, д) добровільні пожертви та внески черниць, без яких їх не приймають до монастиря. Нині в обителі перебуває 106 осіб, що присвятили себе монастирському життю; серед них 61 черниця і 45 указних послушниць. Крім того, жіночої прислуги до 20 душ.
Оригінал
Издревле существовала въ монастырѣ главная церковь, во имя Живоначальныя Тройцы, о которой носится преданіе, что она была очень малая, едва нѣсколько человѣкъ вмѣщавшая. По обветшаніи ея заложена нынѣшняя въ 1759 году по благословенію митрополита Арсенія Могилянскаго, а освящена въ 1767. Построена подаяніемъ благотворителей. Трапезная церковь, во имя Преображенія Господня, также деревяная. Обѣ церкви нѣсколько разъ были починяемы и перестроены позже съизнова. Троицкая церковь въ 1847 году поднята на каменный фундаментъ, разширена, пристроены придѣлы: во имя Успенія и всѣхъ Святыхъ и преобразована въ пятикупольную. Обѣ церкви богаты утварью и содержатся въ отличномъ порядкѣ. Главную достопримѣчательность монастыря составляетъ чудотворный образъ Божія Матери—Смоленской одигитріи. До 1807 года икона сія находилась при входѣ въ церковь въ особомъ придѣлѣ, а съ сего времени, въ нарочито устроенномъ кіотѣ.
Переклад
Здавна в монастирі існувала головна церква на честь Живоначальної Трійці, про яку ходить переказ, що вона була дуже мала й ледве вміщала кілька людей. Коли вона обвітшала, 1759 року з благословення митрополита Арсенія Могилянського закладено теперішню, а освячено її 1767 року. Збудовано її коштом пожертв доброчинців. Трапезна церква на честь Преображення Господнього — теж дерев’яна. Обидві церкви кілька разів лагодили, а пізніше перебудували наново. Троїцьку церкву 1847 року піднято на кам’яний фундамент, розширено, прибудовано бічні вівтарі на честь Успіння та Всіх Святих і перетворено на п’ятикупольну. Обидві церкви багаті на начиння й утримуються у взірцевому порядку. Головна визначна пам’ятка монастиря — чудотворний образ Божої Матері — Смоленської Одигітрії. До 1807 року ця ікона була при вході до церкви в окремому бічному вівтарі, а відтоді — в спеціально влаштованому кіоті.
Оригінал
Кромѣ исчисленныхъ церквей, по преданію, сохранившемуся у жителей, въ Чигиринѣ въ древности было много другихъ; но мѣста, гдѣ они стояли, неизвѣстны. Жители указываютъ только мѣсто каменной епископской церкви во имя Апостоловъ Петра и Павла, построенной Богданомъ Хмельницкимъ. Мѣсто это заселено нынѣ еврейскими домами. Еще въ началѣ текущаго столѣтія видны были развалины этой церкви, а также развалины епископскаго дворца. Церковь была крестообразная. Въ этой-то церкви избранъ малороссійскимъ духовенствомъ и козаками Кіевскимъ митрополитомъ Іосифъ Нелюбовичъ-Тукальскій, гонимый и польскимъ правительствомъ за твердость въ православіи и русскимъ за любовь къ храброму и предпріимчивому Дорошенкѣ. Въ тоже время Кіевская митрополія поручена была отъ царя блюстительству Лазаря Барановича, а отъ короля польскаго избранъ Іосифъ Шумлянскій. Послѣдняго Дорошенко схватилъ въ Могилевѣ на Днѣстрѣ и содержалъ нѣкоторое время въ заключеніи въ Чигиринѣ и освободилъ потомъ, по ходатайству Тукальскаго. Тукальскій умеръ въ Чигиринѣ 1675 года, а погребенъ въ Лубенскомъ монастырѣ, гдѣ тѣло его оставалось нетлѣннымъ, а въ 1708 году, по повелѣнію Петра великаго, закладено подъ спудомъ въ стѣну. Ригельманъ ч. 2, стр. 102. Объ избраніи Тукальскаго въ митрополиты и объ отношеніяхъ его къ польскому правительству см. въ Пам. Ю. З. Р. Томъ IV стр. 382 и послѣдующія. Надгробіе, сочиненное Лазаремъ Барановичемъ, смот. въ лѣтописи Велички, томъ II, стр. 384. Другой митрополитъ имѣвшій резиденцію въ Чигиринѣ былъ Антоній Винницкій, избранный изъ епископовъ Перемышльскихъ, коего мѣсто и время кончины неизвѣстно. По имени города Чигирина именуются съ 1799 года викаріи Кіевскіе епископами Чигиринскими. Однако же церкви города и уѣзда подчинены митрополиту на одинаковомъ основаніи съ церквами прочихъ уѣздовъ.
Переклад
Окрім перелічених церков, за переказом, що зберігся серед жителів, у Чигирині в давнину було багато інших; але місця, де вони стояли, невідомі. Жителі вказують лише місце кам’яної єпископської церкви на честь апостолів Петра і Павла, збудованої Богданом Хмельницьким. Нині це місце забудоване єврейськими будинками. Ще на початку нинішнього століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. Саме в цій церкві малоросійське духовенство й козаки обрали київським митрополитом Йосифа Нелюбовича-Тукальського, якого переслідували і польський уряд — за твердість у православ’ї, і російський — за прихильність до хороброго й заповзятливого Дорошенка. Водночас Київську митрополію цар доручив блюстительству Лазаря Барановича, а польський король обрав [митрополитом] Йосифа Шумлянського. Останнього Дорошенко схопив у Могилеві на Дністрі, якийсь час тримав в ув’язненні в Чигирині, а потім звільнив на клопотання Тукальського. Тукальський помер у Чигирині 1675 року, а похований у Лубенському монастирі, де його тіло залишалося нетлінним, а 1708 року з повеління Петра Великого його замуровано під спудом у стіну. Рігельман, ч. 2, с. 102. Про обрання Тукальського митрополитом і про його стосунки з польським урядом див. у Пам. Ю. З. Р., том IV, с. 382 і далі. Епітафію, складену Лазарем Барановичем, див. у літописі Величка, том II, с. 384. Іншим митрополитом, що мав резиденцію в Чигирині, був Антоній Винницький, обраний з перемишльських єпископів; місце й час його смерті невідомі. За назвою міста Чигирина київські вікарії з 1799 року іменуються єпископами чигиринськими. Проте церкви міста й повіту підпорядковані митрополитові на тих самих засадах, що й церкви інших повітів.
Оригінал
Хотя въ Чигиринскомъ округѣ, лежавшемъ на самомъ юговосточномъ краѣ польской республики, пресловутая унія никогда не могла утвердиться; но Поляки не преминули, около 1740 года, образовать особое Чигиринское намѣстничество или деканатъ, къ которому причислили 27 окрестныхъ церквей 1), съ намѣреніемъ постепенно и мало по малу удалить отъ церквей всѣхъ православныхъ священниковъ и назначить уніатскихъ. Но езуитскіе затѣи ихъ растроены постояннымъ противудѣйствіемъ жителей, потомъ извѣстною резолюціею 1768 года, а наконецъ уничтоженіемъ самой республики, такъ долго и упорно враждовавшей, въ лицѣ римскаго духовенства, противъ церкви Христовой въ областяхъ рускихъ.
Переклад
Хоча в Чигиринському окрузі, що лежав на самому південно-східному краю Польської республіки, горезвісна унія ніколи не змогла утвердитися, поляки не забарилися близько 1740 року утворити окреме Чигиринське намісництво, або деканат, до якого приписали 27 навколишніх церков 1), з наміром поступово, потроху усунути від церков усіх православних священників і призначити уніатських. Але їхні єзуїтські задуми зруйнувала постійна протидія жителів, потім відома резолюція 1768 року, а зрештою — знищення самої республіки, яка так довго й уперто ворогувала, в особі римського духовенства, проти Церкви Христової в руських землях.
Оригінал
Въ городѣ Чигиринѣ 3 церкви, въ м. Крыловѣ 2, въ Субботовѣ 2, въ м. Медведовкѣ 2, въ м. Жаботинѣ 3, и по 1-й въ селахъ: Головятинѣ, Сункахъ, Залевкахъ, Адамовкѣ, Рацевомъ, Войтовѣ, Калантаевѣ, Вороновкѣ, Чаплищахъ, Боровицѣ, Шабельникахъ, Новоселкѣ, Ивковцахъ, Худолѣевкѣ, Лубенцахъ.
Переклад
У місті Чигирині 3 церкви, у м. Крилові 2, у Суботові 2, у м. Медведівці 2, у м. Жаботині 3 і по 1 у селах: Головятині, Сунках, Залевках, Адамовці, Рацевому, Вітовому, Калантаєві, Вороновці, Чаплищах, Боровиці, Шабельниках, Новоселці, Івківцях, Худоліївці, Лубенцях.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 100 сажнів ≈ 213 м; 4450 десятин ≈ 4862 га; 49 десятин ≈ 53,5 га; 22 десятини ≈ 24 га; 1½ версти ≈ 1,6 км. Перерахунок наш.
Назва. «Чигиринъ» — Чигирин.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Чигиринський повіт, «ЧИГИРИНСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 660–667. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/chyhyryn/