Боровиця у Похилевича (1864)

Переклад

БОРОВИЦЯ, село, разом із с. Шабельниками розташоване на судноплавній притоці Дніпра, що зветься Гречанка, і над струмком Боровичкою. Боровиця, так само як Шабельники й навколишні села, становила північну частину давнього міста Бужина. Назву село дістало від слова «бор» [бір], яким у давнину було оточене і від якого нині лишилися тільки сліди. Колись Боровиця була містечком, стояла на іншому місці, над самою Гречанкою, за 2 версти східніше від свого теперішнього місця, і входила до складу Черкаського староства. За ревізією 1622 року в ній було 70 міщанських домів і кілька козацьких. Під час першої козацької війни, 1637 року, козаки, підозрюючи своїх старшин Савву Куновича й Феодора Онушкевича у відданості полякам, убили їх під Боровицею, а інших усунули [з посад]. Потім, розбиті Конецпольським під Кумейками, вони відступили до Боровиці й окопалися тут. Польське військо обложило їх, і козаки після опору змушені були здатися й видати свого гетьмана Павлюка (інакше Павло Михайлович Вут) і чотирьох старшин: Сулиму, Скидана, Гуньку й Томиленка — з умовою, щоб їм збережено життя, щоб козацькі права ні в чому не порушували і щоб руський народ не обертали в рабство; але поляки не дотримали жодної з цих умов. Гетьмана й старшин стратили у Варшаві 1638 року, права козаків скасували, а народ змусили до панщини. Після того біля Боровиці відбулося ще кілька битв під час Чигиринського походу за гетьмана Самуйловича. Згодом у містечку був замок над протокою Гречанкою з польським гарнізоном. Цей замок підмили води Дніпра, і тепер від нього не лишилося й сліду. Пам’ять про Павлюка збереглася в жителів у назві каналу, що зветься Павлюковим і лежить на північ від села, за струмком Боровичкою. Там же й залишки Павлюкового укріплення.

Переклад

1741 року в Боровиці числилося 170 дворів; за люстрацією 1765 року знайдено 116 хат і 90 пар волів; 1808 року було 132 двори, а жителів 1684. При цьому Боровиця вже вважалася селом. Нині налічується 3007 душ обох статей.

Переклад

Церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці, дерев’яна, 3-го класу; землі має 39 десятин; збудована 1775 року на місці давнішої, яку у візиті Чигиринського деканату за 1741 рік описано так: «В тым мѣстечку церкѣвка под титулом з мартвых встаня, осикова, слома̨ покрыта, стара, до руины нахиліона, бардзѣй огиде̨, ниж оздобе̨ дому Божего representaiąca, в року 1713 выбудована. В ней пушка др̄евяна, килих цыновый, антеминс. Варлаама Ясинскаго, мѵрницы шклянне» [У тому містечку церковця під титулом Воскресіння з мертвих, осикова, крита соломою, стара, похилена до руїни, що являє радше бридоту, ніж окрасу дому Божого, збудована 1713 року. У ній дерев’яна дарохранильниця, олов’яна чаша, антимінс Варлаама Ясинського, скляні мирниці] тощо. Ця старезна й убога церква на честь Воскресіння Христового стояла, за переказом, над самою річкою, отже, на місці старої Боровиці. Церкву 1775 року збудовано вже в теперішньому селі. На початку 1860 року її через цілковиту старість призначили на розбирання, а на її місці священник Іосиф Базилевич заклав і завершив нову, теж дерев’яну, на кам’яному фундаменті, яку вже освячено. При церкві заслуговує на увагу парафіяльне училище, влаштоване й квітуче завдяки старанням теперішнього парафіяльного священника Іосифа Базилевича. При Боровицькій церкві від самого початку минулого століття й донині священниками спадково є предки теперішнього священника, які раніше звалися Борисовичами, потім Васильєвими, а з половини минулого століття — Базилевичами. У самому селі є давня криниця, у якій з незапам’ятних часів урочисто, з хресним ходом, освячують воду на другий день П’ятидесятниці. За переказом, біля цієї криниці за часів розквіту Бужина стояв монастир, і тоді ж того самого дня відбувався хресний хід з усіх бужинських церков до цієї криниці.