Відновлення підприємства
За дослідженням С. Ганницького, 1873 року Симиренко придбав занедбану сидорівську цукроварню. Для її відновлення він залучав позичені кошти. Отже, початок цього етапу виробництва був пов’язаний із налагодженням уже наявного підприємства, а не лише з будівництвом нового заводу.[2]
Придбання заводу 1873 року підтверджує й енциклопедична біографія промисловця. Вона також пов’язує його сидорівську діяльність із виготовленням пастили. Ці два напрями — перероблення цукрових буряків і виробництво яблучних солодощів — описані в джерелах як частини роботи одного підприємця.[2][3]
Робітники та технічна праця
У довіднику 1900 року для Сидорівки зазначено один бурякоцукровий завод із 310 робітниками: 285 чоловіками та 25 жінками. Серед них було 217 місцевих і 93 прибулих із Полтавської губернії. Це відомості про заводський колектив на час складання довідника, а не чисельність усього села.[1]
Ганницький описує Симиренка також як інженера, який удосконалював цукроварне устаткування. Серед його технічних зацікавлень були випарні апарати; результати роботи він висвітлював у спеціалізованих публікаціях. Дослідник пов’язує розвиток виробництва з цією постійною увагою до машин і процесів перероблення сировини.[2]
Яблука у заводському виробництві
Поряд із цукром у Сидорівці виготовляли пастилу під назвою «Українська» та мармелад. Опубліковані Ганницьким спогади описують перемішування яблучної маси механізмом, формування брусків, сушіння й пакування. У цьому описі згадані парова машина, сушильні шафи та дерев’яні ящики для готової продукції.[2]
Свідчення про пастилу передає послідовність робіт, проте не встановлює точного рецепта: навіть у наведених спогадах склад маси описано непевно. Для історії Сидорівки воно цінне передусім як опис механізованої праці з іншою сировиною. Підприємство поєднувало цукроварство з окремою лінією яблучних виробів.[2]
