Що зберегли креслення Хвойки

Пастирське — багатошарове городище: звіт 1998 року відносить його спорудження до ранньоскіфського часу та згадує пізніші повернення життя, зокрема в ранньому середньовіччі. Річка розділяє комплекс на дві нерівні частини. Внутрішні укріплення, про які йдеться далі, становили лише одну ділянку великої пам’ятки.⁠[1]

Дослідження розпочав Вікентій Хвойка 1898 року. На його планах 1898 і 1901 років позначено три лінії внутрішніх валів, які оточували майданчик площею близько пів гектара. Автори звіту 1998 року наголосили, що на той час ці вали вже не збереглися. Старі креслення, отже, фіксували риси городища, яких дослідники більше не могли безпосередньо оглянути на поверхні.⁠[1]

Як виникло пояснення про господарські будівлі

У розкопках простежили довгі заглиблення з попелястим заповненням, перепаленою глиною та обгорілою деревиною. Приходнюк і Вакуленко витлумачили їх як споруди VII–VIII століть. Глину із солом’яною домішкою вони вважали залишками наземних стін, а колоди й плахи — частинами дерев’яного каркаса та даху. Східчасте дно пояснювали вирівнюванням підлоги на схилі.⁠[1]⁠[3]

На користь господарського призначення, за тодішнім поясненням, свідчили зерно та посуд. Автори описали скупчення пшениці, проса, гороху й уламків горщиків. Вони припустили, що посудини стояли на дерев’яному стелажі та впали під час пожежі. Це була реконструкція розташування речей до руйнування, а не збережений стелаж із цілими полицями.⁠[3]

Уже в тому звіті залишалися відкриті питання. Дослідники помітили приблизний збіг довгих об’єктів із лініями валів на старих планах. Вони розглядали різні пояснення цього зв’язку, а призначення обгородженого майданчика називали предметом припущень. Отже, зіставлення креслень і розкопів від самого початку було частиною дослідження.⁠[3]

Продовження об’єкта виявило оборонний рів

У праці 2024 року А. В. Скиба, Є. В. Синиця та С. О. Черниш підсумували нові роботи 2017–⁠2021 років. Розкопана ними ділянка внутрішнього рову безпосередньо продовжувала об’єкт, раніше названий «довгою спорудою» № 3. Для «довгої споруди» № 2 автори також обґрунтували визначення як рову другої, середньої лінії укріплень.⁠[2]

У заповненні рову збереглися обвуглені частини дерев’яної оборонної стіни з глиняним заповненням. Дослідники зафіксували вертикальні стовпи та горизонтальні елементи; один уцілілий вузол показував, як плаха входила у паз стовпа. У визначених зразках деревина була дубовою. Розташування цих решток дозволило пояснити їх як стіну, скинуту до рову.⁠[2]

Послідовність нашарувань теж мала значення. Під завалом стіни лежав намул, що утворився до пожежі; вище містився шар зі слідами горіння. Автори припустили, що рів частково засипали невдовзі після руйнування укріплень. Такий висновок спирається на порядок залягання шарів, а не лише на наявність вугілля.⁠[2]

Знахідки залишаються, їхнє пояснення уточнюється

Тому назву «довгі споруди» варто читати як термін попереднього етапу вивчення. Старий звіт зберігає цінні описи знахідок, але господарську функцію цих об’єктів не слід подавати як остаточно встановлену. Окремий матеріал про посуд Пастирського городища дає змогу розглянути самі речі — їхні форми та оздоблення.⁠[1]⁠[2]