Як змінювалося підприємство
Автор статті в «Енциклопедії Сучасної України» А. Бусля датує спорудження заводу 1852 роком. За його викладом, наприкінці XIX століття підприємство придбав Федір Терещенко, який перебудував приміщення й оновив виробництво. До Терещенка заводом, який 1852 року збудував Дарій Понятовський, по черзі володіли граф Бутурлін і князь Юрчаков.[2]
У довіднику 1900 року завод уже записано за спадкоємцями Терещенка. Його визначено саме як бурякоцукровий: це окреме промислове підприємство поряд з іншими заняттями мешканців. Запис дозволяє побачити завод у певний момент його історії, тоді як енциклопедія охоплює довший період.[1][2]
Місцеві та приїжджі працівники
Довідник нараховує 333 працівників заводу — 290 чоловіків і 43 жінки. Інший поділ тієї самої групи стосується походження: 260 людей були місцевими, а 73 прибули з Полтавської губернії. Для порівняння: 1869 року, за Буслею, на заводі працювали 310 робітників.[1][2]
Землеробство водночас названо головним заняттям мартинівців; частина селян виїжджала на заробітки до південних губерній. У сільському переліку є десять вітряків і дві кузні. Отже, заводська зайнятість співіснувала з обробітком землі, сезонною працею поза селом та невеликими місцевими виробництвами.[1]
Пожежне спорядження та освіта
Коштом заводу утримували пожежний обоз: два насоси, десять бочок, шість багрів і десять відер. Це прямо зазначене зобов’язання підприємства. Той самий довідник згадує лікарню, лікаря, фельдшера й церковнопарафіяльну школу в селі, але не вказує, що всі ці установи також фінансувала цукроварня.[1]
Окрема сторінка освітньої історії з’явилася пізніше. За Буслею, 1913 року в Мартинівці відкрили аграрно-цукрову школу, що згодом стала основою для заснування технікуму харчової промисловості у Смілі. Її не слід ототожнювати з церковнопарафіяльною школою довідника: джерела називають різні навчальні заклади й різні дати.[1][2]



