Посудини, що зберігали рештки померлих

На час розкопок курган був невисоким — 0,6 метра при діаметрі основи 20 метрів. Поховальні урни стояли двома тісними групами на площі лише 4,6 квадратного метра. Отже, поховання займали невелику частину простору під широким земляним насипом.⁠[1]

Вісім урн були накриті мисками або донними частинами інших посудин. Одна урна стояла догори дном, перекриваючи іншу. Дослідник нарахував також дев’ять посудин-приставок — посуду, поставленого поряд із похованнями; з них вдалося відреставрувати чотири. Через щільне розміщення речей не завжди було зрозуміло, до якої саме урни належала окрема приставка.⁠[2]

Сімнадцять урн не означають сімнадцять установлених осіб. Попович попередньо оцінював кількість похованих приблизно в шістнадцять: у п’ятнадцяти урнах він відзначив черепні кістки, а ще одне можливе поховання становило окреме скупчення перепалених кісток із залізними вудилами. Це саме попередній підрахунок, наведений у публікації.⁠[2]

Що розповіли кістки та вугілля

Рештки кремації були очищені від залишків поховального вогнища. У більшості урн дослідник помітив порядок укладання: кістки ніг унизу, черепні — вгорі. У дні двох урн і двох мисок були наскрізні отвори. Ці повторювані деталі дозволяли описати поховальний обряд, а не лише скласти перелік посуду.⁠[2]

Під насипом трапилося й скупчення вугілля, але земля під ним не була перепалена. Тому автор не визначив його як місце вогнища. Він припускав, що тут могли очищувати спалені кістки, а саму кремацію здійснювали поза площею кургану. Знайдені поряд два камені-розтиральники Попович пов’язував із можливим подрібненням кісток; це пояснення їхнього використання залишалося припущенням.⁠[3]

Намистини, ніж та амулет

Речі клали не до кожної урни. В урні № 7 разом із кістками лежали залізний ніж, деталь для його носіння, срібна сережка з конічною голівкою та амулет із зуба тварини. Урна № 9 містила дві срібні й 41 пастову намистину, прикрасу для скроні, бронзові браслет і застібку. Пастові намистини автор описав як кільця з напівпрозорого скла синіх, зеленуватих і коричневих відтінків.⁠[3]⁠[4]

Інший набір був значно скромнішим: у кубкоподібній урні № 5 знайшли плоский кварцовий камінець з отвором, визначений як амулет. Різницю між багатшими та біднішими наборами Попович пов’язував із майновою нерівністю. Водночас він прямо відкидав пояснення групи поховань як убивства залежних людей після смерті господаря.⁠[3]⁠[5]

Чому виникло припущення про сімейну усипальницю

Урни залягали на різних рівнях: частина на давній поверхні, частина в насипу, а деякі були заглиблені в природний ґрунт. Разом із відмінностями посуду це дало авторові підстави припустити поступове здійснення поховань і досипання кургану. Він розглядав його як своєрідне кладовище, можливо сімейну усипальницю. Родинні зв’язки похованих у цій праці не встановлені.⁠[2]⁠[5]

За зіставленням кераміки та супровідних речей Попович відніс використання кургану до другої половини VI–V століть до н. е. й пов’язав його з куштановицькою культурою. Це хронологія ранньої залізної доби, віддалена від замкових подій більш ніж на тисячоліття.⁠[4] Середньовічні знахідки Невицького — персні, монета й посуд із палацової кімнати — розглянуті в окремій статті.