Один мур, кілька будівельних рішень
У травні–червні 2016 року дослідники продовжили роботи у трьох траншеях, законсервованих після попереднього сезону. Біля вже відкритої кладки зняли перевідкладений ґрунт і визначили її ширину — 1,6 м. Простежений фрагмент мав довжину 2,7 м та обривався на схилі.[2]
Кладка складалася з двох частин. Між ними дослідниця помітила щілину, а добудована частина утворювала виступ. Виногродська припустила, що її могли додати пізніше, перпендикулярно до основної стіни: як контрфорс або як виступаючу оборонну споруду. Звіт зберігає обидва пояснення, тому назвати цей виступ певним типом укріплення поки не можна.[2]
Неподалік розчистили й інший фрагмент муру. Його лицьовий бік складали великі та середні камені на глиняно-вапняному розчині; проміжки заповнювали дрібним камінням. У завалі знайшли також упалу стіну другого поверху з цегли-пальчатки на вапняно-піщаному розчині.[2]
Дерев’яний жолоб під кам’яним завалом
Під завалом каміння лежав дерев’яний жолоб, частково розчищений ще у 2015 році. Наступного сезону вдалося простежити його продовження назовні муру. На думку дослідниці, він, мабуть, відводив воду з території замку або примурових приміщень.[2]
Це пояснення призначення жолоба, а не встановлений план усієї водовідвідної системи. Під ним зафіксували інший, щільний темно-сірий шар із вугликами та уламками кераміки XIII століття. Так у невеликому розкопі розділили залишки кам’яної забудови й раніші нашарування.[2]
Що лежало раніше — і чого не знайшли
У траншеї 3 продовжили дослідження споруди давньоруського часу, відкритої роком раніше. У її заповненні виявили кераміку кінця XII–XIII століть і два фрагменти бронзового скроневого кільця у формі знака запитання. У давньоруському шарі та заповненні споруди дослідниця відзначила уламки червоноглиняних амфор XIII століття. У нижній частині заповнення трапилися й матеріали трипільського часу.[3][1]
Водночас у цій траншеї не зафіксували очікуваних залишків оборонного муру XVI–XVIII століть. Це результат конкретної ділянки дослідження; переносити його на весь замок підстав немає.[3]
У підсумку Виногродська підтвердила існування тут городища кінця XII — середини XIII століття. Матеріалів XIV–XVI століть у траншеях було дуже мало. Авторка пов’язувала це, можливо, з невеликою площею робіт або їхнім розташуванням на краю замкової площадки. Отже, рідкісні знахідки цих століть самі по собі не доводять перерви в житті місця.[1]
Інший приклад співвідношення замку та давніших укріплень — розкопки Меджибожа. Там висновки також залежать від того, які споруди й шари археологи змогли простежити на окремій ділянці.