Два розкопи одного замку
Роботи у Жовкві почали спільно Інститут археології Львівського національного університету імені Івана Франка та музей археології цього вишу. Дослідники прагнули доповнити історичні відомості матеріальними свідченнями. Одним із перших об’єктів став замок, який автори називають пам’яткою XVII століття. Тут заклали два розкопи: на внутрішньому подвір’ї та біля західної зруйнованої вежі з боку колишнього парку. Це дві досліджені ділянки комплексу, а не розкопки всієї його території.[1][2]
Двір, який не раз перебудовували
Розкоп на подвір’ї мав площу 150 квадратних метрів. У його вертикальному розрізі зафіксували три шари, які Чайка й Милян пов’язали з переоблаштуванням двору від часу зведення замку. У темно-коричневих суглинках траплялися залишки будівельних матеріалів і матеріалів підстилки. Разом ці шари мали товщину близько 1–1,2 метра; зверху їх перекривали сірі супіски. Природний жовтий пісок простежувався від глибини 1,9 метра щодо тодішньої поверхні.[2]
Серед цих нашарувань відкрили частину кам’яного мощення — доріжку завдовжки 18 метрів і завширшки 1,2 метра. Звіт повідомляє розміри розкритої частини, тому вони не визначають повної довжини давньої доріжки. Автори також не датують кожен із трьох шарів окремо. Розкоп показав послідовність переоблаштувань, але цього короткого опису недостатньо, щоб відновити весь вигляд двору в конкретному столітті.[2]
Що потрапляло під ноги
Основу знахідок із подвір’я становили фрагменти керамічного посуду XVII–XIX століть. Переважали чорні та сірі вироби зі штампованими паралельними або хвилястими лініями, крапками й квадратиками. На частині уламків збереглася зелена чи коричнева полива з одного або з обох боків. За формою й призначенням дослідники визначили горщики, глечики, накривки, сковорідки та миски. Ці речі характеризують використання замку протягом тривалого часу; самі по собі вони не встановлюють дату окремої перебудови двору.[2]
Поруч із посудом траплялися частини пізньосередньовічних кахлів зі слідами зеленої поливи. Серед металевих речей автори назвали монети XV–XVII століть, печатки та фрагменти кінської упряжі. Кахлі належать до іншої частини побутового середовища, ніж миски чи горщики: це деталі оздоблення печей. Проте звіт не описує тут збереженої печі або окремого приміщення, тож за уламками не можна визначити, де саме вони стояли.[2]
Земляне укріплення перед кам’яною вежею
Другий розкоп займав 70 квадратних метрів біля західної зруйнованої вежі. Дослідники простежили її будівельні особливості та встановили, що підошва фундаменту лежала приблизно на глибині 2,9 метра. Природний ґрунт у цій ділянці фіксувався на глибині 2,75–2,8 метра. Обидві величини відраховані від поверхні, яку спостерігали під час дослідження: їх не слід переносити на подвір’я, де рівень природного піску був іншим.[2]
Тут виявили сліди земляного укріплення — бастіону, згодом перебудованого під кам’яну оборонну вежу. Його існування від початку до середини XVII століття Чайка й Милян визначили за письмовим джерелом. Це важлива відмінність: земляну конструкцію зафіксували розкопками, а зазначений проміжок часу автори пов’язали з документальними відомостями. Знахідки біля вежі переважно нагадували матеріал із подвір’я: уламки посуду й кахлів XVII–XIX століть.[2]
Два розкопи відкрили різні сторони перебудов замку. На подвір’ї зміни збереглися в нашаруваннях і рештках доріжки; біля вежі — у співвідношенні земляного укріплення та кам’яної споруди. Звіт не дає підстав прив’язати всі ці зміни до однієї події або однієї реконструкції. Натомість він показує замок як комплекс, де поверхню двору й оборонні споруди змінювали, а уламки речей залишалися у ґрунті після тривалого використання.[2]