Замовник відомий, архітектор — ні
Опис, оприлюднений Васильківською міською радою, пов’язує появу млина з Борисом Миколайовичем Демочані. За цим документом, він придбав ділянку 1905 року, а 1907-го млин уже був збудований. Автор опису називає його найбільшим із трьох тодішніх млинів міста й згадує власний колодязь, що забезпечував виробництво водою.[2]
Той самий документ пов’язує проєкт із київською креслярнею Антона Ерлангера, але прямо залишає авторство невстановленим. Використання типового проєкту подано лише як припущення. Отже, називати Ерлангера архітектором цієї будівлі на підставі такого опису було б неточно.[2]
Оздоблення, яке видно на фотографіях
На фронтальному знімку 2015 року добре читаються горизонтальні пояси й вертикальні смуги між рядами вікон. Два виступи біля сходової клітки перетинають лінію даху. Невеликі білі цегляні завершення вздовж покрівлі створюють окремий ритм над довгим фасадом.[1]
Торцевий ракурс 2018 року доповнює цей вигляд: трикутний фронтон має підвищену центральну частину з вікном, а кути підкреслені білим оздобленням. Позаду піднімається зовсім інший за масштабом прямокутний блок. Ці два силуети легко розрізнити навіть без знання історії перебудов.[3]
Міськрадівський опис відносить млин до цегляного стилю з елементами модерну. Він також розрізняє декоративні віконні обрамлення нижніх поверхів і простіші прямокутні вікна верхнього. Таке зіставлення допомагає читати фасад по частинах, а не сприймати його як однорідну стіну.[2]
Чому весь комплекс не можна датувати 1907 роком
За тим самим описом, у 1957–1958 роках зі сходу прибудували триповерхові приміщення електрозалу та відбійного відділення. У 1961–1964 роках дерев’яні міжповерхові перекриття замінили залізобетонними, а з дворового боку додали п’ятиповерховий виробничий об’єм.[2] Початкова дата млина тому не є датою всіх споруд, видимих на пізніших світлинах.
У переліку Мінкульту станом на 26 лютого 2025 року млин зазначений як пам’ятка архітектури, науки і техніки під номером 5910/8-Ко.[4] Реєстровий запис засвідчує ставлення до нього як до історичної споруди, проте не описує роботу обладнання. Фотографії також зберігають зовнішній вигляд у конкретні роки; сучасний стан виробництва з них не випливає.