Люди з маєтків Головинського
Лаврентій Похилевич у книзі 1864 року повідомив, що Очеретню заселив на початку XIX століття поміщик Станіслав Головинський. Людей переселили з різних його маєтків, найбільше — із села Миколаївки. Точного року цього переселення автор не назвав. Тому його свідчення дозволяє говорити про початок століття, а не про встановлений день чи рік заснування.[1]
Той самий опис зазначає 395 мешканців обох статей і 821 десятину землі. Власником названо Себолда Людвиковича Неймана, який, за Похилевичем, купив Очеретню 1850 року в Зиновія Головинського. Це повідомлення історичного автора про зміну власника; текст купчої він тут не відтворює.[1]
Селянські поля й робота поза селом
У «Списку населенных мест Киевской губернии» 1900 року Очеретня має 839 мешканців: 401 чоловіка та 438 жінок. Головним заняттям залишається хліборобство, але поряд із ним прямо названо виїзди селян на заробітки до Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній. Джерело фіксує напрямки трудових поїздок, проте не називає професій, заробітної плати чи тривалості найму.[2]
Із записаних 910 десятин землі 536 належали поміщикам, а 374 — селянам. Власницею села довідник називає Марію Карлівну Нейман. Господарством маєтку керував економ; і в ньому, і в селянських господарствах застосовували трипільну систему. Отже, довідник окремо врахував поміщицьку та селянську землю, хоча спосіб обробітку для обох категорій у записі однаковий.[2]
Школа грамоти та сільські заклади
Перелік місцевих закладів включає школу грамоти, бакалійну крамницю, православну церкву, усипальницю та вісім вітряних млинів. Він не подає імен учителів, числа учнів або власників млинів. Самі вісім млинів із цього переліку також не можна автоматично ототожнювати з окремою будівлею, відомою за сучасними фотографіями.[2]
Запасний продовольчий капітал на 1 січня 1900 року становив 2779 рублів 7 копійок. Пожежний обоз мав дві бочки. Так поряд із приватним маєтком і селянськими полями довідник зафіксував запас коштів та найпростіше протипожежне спорядження. Ці відомості доповнюють картину села, але не пояснюють, як саме розподіляли гроші або коли їх витрачали.[2]