Що відкрили під насипом
Фундуклей у виданні 1848 року повідомив, що курган розкопав член Київської тимчасової комісії Іванішев. Примітка до попередньої сторінки описує форму насипу до розкопок: еліптична основа, звуження догори й невеликий верхній майданчик. Висота сягала п’яти сажнів; поперечники основи — приблизно десять і п’ять сажнів. Це розміри з історичного опису, а не сучасний обмір пам’ятки.[1]
Після зняття землі дослідники відкрили великий склеп. Фундуклей порівняв його зі спорудою, накритою камінням, і пояснив обвал тим, що дубові підпори згнили. За його описом, людські останки знайшли під камінням, на дні склепу. Отже, автор описував не збережену будівлю з цілим дахом, а рештки конструкції після руйнування перекриття.[1]
Антонович 1895 року навів докладніший опис: чотирикутна камера, дерев’яна підлога та сліди основ шістнадцяти дубових стовпів, що підтримували стелю. У підлозі він зазначив два круглі й одне квадратне заглиблення, заповнені золою. Усі ці подробиці походять із записів про давні розкопки; вони пояснюють будову поховального комплексу, але не дають підстав відтворити кожну його частину без окремого плану.[2]
Посуд, дзеркала та прикраси
Обидва описи повідомляють про чотирнадцять людських скелетів. Фундуклей зазначив, що прикраси й зброя були при чотирьох із них, а у двох місцях знайшли кінські кістки. Антонович перелічив знахідки окремо: намистини з різних матеріалів, бронзові дзеркала, наконечник стріли, залізний молот, сокиру й ніж. За його словами, решта похованих не мала супровідних предметів.[1][2]
Біля стіни камери, за Антоновичем, стояло багато посуду. Він назвав широкогорлі горщики із золою та спаленими кістками, велику глиняну миску, ковші з ручками й уламки бронзового посуду. Особливо вирізняється повідомлення про одну з посудин: на ній лежало покривало з нашитими бляшками у вигляді грифонів і трьома золотими пластинами. Тому старий опис пов’язує прикраси з тканиною; сам по собі він не доводить, що ця тканина була конкретним видом одягу.[2]
Одна позолочена срібна бляшка й двадцять три золоті
Фундуклей назвав знахідки маленькими золотими грифонами й указав число 24. Антонович також записав 24 золоті бляшки. Оксана Ліфантій у статті 2023 року розрізняє серед знайдених прикрас одну срібну позолочену бляшку та двадцять три золоті. Загальна кількість у цих повідомленнях збігається, а визначення металу — різниться.[1][2][3]
На музейних фотографіях у її статті видно подібні крилаті фігури з відмінностями в деталях. Дослідниця припускає, що срібний виріб міг походити з іонійсько-грецької або західноазійської майстерні, а золоті були виконані за його зразком. Вона використовує цей випадок як аргумент на користь місцевого скіфського золотарства. Це інтерпретація матеріалу, техніки й зображення; імена майстрів та конкретну майстерню ці бляшки не встановлюють.[3]
Як пов’язані старі описи
Фундуклей прямо послався на «Древности», видані Тимчасовою комісією 1846 року. На полі біля опису Переп’ятихи Антонович зазначив замітки графа Уварова та «Древности», видані Київською комісією. Отже, повторення року розкопок, кількості останків чи прикрас у двох книгах не слід рахувати двома незалежними польовими спостереженнями. Обидва автори спиралися на раніші матеріали дослідження.[1][2]
Сучасне датування пам’ятки подає археолог Сергій Скорий в Енциклопедії Сучасної України: кінець VII століття до нашої ери, ранньоскіфський час. У тому самому викладі він тлумачить масштаб поховальної споруди як підставу пов’язувати її з могутнім вождем. Це фахове пояснення характеру поховання, а не встановлене ім’я похованого. Саме поєднання ранніх записів і пізнішого вивчення речей дає змогу бачити Переп’ятиху як складний поховальний комплекс, історія дослідження якого триває після самих розкопок.[4]