Що лежало під будівельним насипом

Розкоп площею близько 300 м² заклали в районі Вірменського бастіону. Верхній шар завтовшки 1–⁠1,2 м складався переважно з насипного будівельного сміття; давні культурні нашарування залягали під ним.⁠[1]

Скельну основу вкривав шар трипільського часу завтовшки 0,2–⁠0,8 м із крем’яними знаряддями та уламками посуду. Над ним простежили давньоруський горизонт. Саме до цього пізнішого етапу звіт відносить відкриті вал і рів. Трипільські знахідки під ними засвідчують давніше заселення місця, але не визначають час спорудження укріплення.⁠[1]

Земля, скеля й дерев’яні опори

Вал мав висоту 0,8 м і ширину близько 6,5 м. Із зовнішнього боку його конструкції збереглися залишки горілих дерев’яних балок. Дослідники припускали, що ці балки могли виконувати роль підпірної стінки.⁠[1]

Перед валом був рів завширшки 6 м і завглибшки 1–⁠1,3 м, вибитий у скельній породі. Від насипу його відділяла берма — горизонтальна площадка. За нею розташовувалися згадані дерев’яні конструкції. Отже, у звіті описано взаємне розташування рову, площадки й валу, а не лише окрему западину.⁠[1]

Із внутрішнього боку валу простежили давньоруський культурний шар завтовшки до 0,5 м. Його перекривав тонкий прошарок горілого дерева — 2–⁠5 см, який примикав до основної частини насипу. Сукупність цих слідів дала авторам підставу говорити про укріплення з дерев’яними будівлями, названими у звіті «ізбицями». Конкретної дати пожежі вони не встановили.⁠[1]

Як давнє укріплення використали знову

Давньоруські матеріали на ділянці включали посуд галицького типу, зокрема денця з клеймами у вигляді кола й тамгоподібного знака. Автори також назвали прикраси, господарські знаряддя, вістря стріл та спорядження вершника й коня. Водночас короткий звіт не уточнює століття спорудження валу.⁠[1]

Над давньоруським шаром лежав інший, завтовшки 0,2 м. За ним дослідники простежили повторне використання валу у XVII столітті, під час турецького володарювання в Кам’янці та на Поділлі. Поруч виявили два кам’яні мури XVII століття: один завтовшки 2 м, складений на вапняному розчині, другий — 1,2–⁠1,3 м, на глиняному. Їх автори визначили як оборонні лінії міста.⁠[1]

Таким чином, на одній ділянці розрізнили раннє земляне укріплення та пізнішу кам’яну оборону. Окремий сюжет наступного століття представлено у статті про гарматну ливарню Кам’янця-Подільського. Йдеться про інший комплекс зі своїми будівлями та послідовністю перебудов.