Ливарня поруч із давнішою вежею
Найранішою спорудою на дослідженій ділянці автори вважали вежу, біля якої згодом з’явилася господарська піч. За керамікою з робочої площадки піч датували початком XVII століття. Вежу могли звести тоді ж або трохи раніше — наприкінці XVI століття.[2]
Це датування важливо не переносити на гарматну ливарню XVIII століття. Так само господарська піч у звіті є окремим об’єктом: її не слід сприймати як встановлену плавильну піч людвисарні.[1][2]
Археологи припустили, що під час облаштування ливарні східну стіну вежі розібрали, а її матеріал використали для нового комплексу. Вежа була мурована лише з каменю на глиняному розчині; у ливарні поєднували камінь і цеглу. Різниця будівельних матеріалів допомагає розділити споруди, хоча запропонована послідовність перебудови лишається авторською інтерпретацією.[2]
Звідки взялася цегла
Цеглу-«пальцівку» знайшли у заповненні між стінами вежі та зафіксували серед матеріалів ливарного комплексу. Автори запропонували два можливі джерела: розібрані внутрішні стіни самої вежі або інші споруди, що стояли неподалік.[2]
Отже, присутність старої цегли не дає підстав автоматично вважати всю ливарню частиною первісної вежі. У звіті розрізняються те, що збереглося в кладці й заповненні, та пояснення того, як ці матеріали могли перейти з однієї споруди до іншої.[2]
Як насип XIX століття зберіг старі споруди
Насип бульвару 1830-х років перекрив і зберіг залишки стін, фундаменти міських укріплень та місце, де відливали гармати. Земляний насип захистив від руйнування й господарську піч початку XVII століття. Автори назвали таке перекриття історичною консервацією похованих об’єктів.[2]
Підсумок сезону повідомляє також про тимчасове захисне накриття над людвисарнею. Це стан консервації, зафіксований у звіті 2016 року, а не опис теперішнього облаштування пам’ятки.[3]
Порівняти інший випадок співвідношення пізнішої забудови та давніших укріплень можна у статті про розкопки Меджибожа.