Як один шар перетворився на три

Стоянку відкрив 1975 року М. Клапчук. Під час перших досліджень він зафіксував культурний шар у верхній частині давнього ґрунту й зібрав значну колекцію крем’яних виробів та решток тварин. Попередньо дослідник порівняв кам’яні вироби Межигірців із матеріалами сьомого шару стоянки Молодове V у Середньому Придністер’ї.⁠[1]

Від 1984 року роботи проводив Археологічний музей Інституту археології НАН України спільно зі Львівським університетом імені Івана Франка. У 1986 році виявили верхній культурний шар, а 1999 року — нижній. Так первісно відомий рівень став середнім у послідовності з трьох шарів. Це три рівні знахідок однієї багатошарової стоянки.⁠[1]

Вогнища та місця обробки каменю

В основному, середньому шарі до часу звіту розкрили 500 квадратних метрів. На цій площі відзначили вогнища, місця обробки сировини та скупчення кісткових решток. Останні авторка обережно пов’язала з можливими структурами проживання, поставивши знак питання. Отже, опис дає підстави говорити про сліди діяльності людей, а певний вигляд їхніх жител залишається припущенням. Наведені 500 квадратних метрів — площа розкопаного основного шару, а не встановлений розмір усієї стоянки.⁠[1]

Серед решток тварин переважали кістки північного оленя. Кам’яні знаряддя виготовляли з місцевої сировини. Саме характер розколювання каменю та набір знарядь стали для Кулаковської підставою віднести індустрію основного шару до граветської культури. У цьому висновку поєднано спостереження за способом виготовлення речей та їхніми формами.⁠[2]

Що відрізняло верхній і нижній шари

Верхній культурний шар відділявся від основного стерильним прошарком завтовшки 50–⁠60 сантиметрів — проміжком без культурних знахідок. Кам’яних виробів і решток тварин тут було небагато. За технікою та типами знарядь матеріал був подібний до основного шару; авторка вважала, що він продовжує ті самі граветські традиції.⁠[1]⁠[2]

Нижній шар залягав у лесових відкладах над дубнівським викопним ґрунтом, на 30–⁠35 сантиметрів нижче від основного. Звідси походили різець, скребки, фрагменти двобічно оброблених знарядь і сколи, що виникли під час їхнього оформлення. У цих виробах Кулаковська побачила ориньякські риси. Вона лише припустила належність нижнього шару до ориньяку й наголосила, що обидва слабше досліджені шари потребують повнішого вивчення.⁠[1]⁠[2]

Неузгодженість у записі радіовуглецевих дат

Для основного шару авторка навела три радіовуглецеві визначення за кісткою. У друкованому повідомленні два різні результати мають однаковий лабораторний код Ki-5605. Причину повторення там не пояснено. Цей запис потребує уточнення, тому за ним не варто без додаткової перевірки пов’язувати кожен результат з окремим однозначно встановленим лабораторним зразком.⁠[2]

Стоянка та геологічний розріз Межигірці

Назва Межигірці трапляється також у геологічній праці Андрія Богуцького, Олени Томенюк, Романа Дмитрука та Андрія Яцишина 2018 року. Дослідники окремо називають верхньопалеолітичну стоянку Межигірці I та розчистки лесово-ґрунтового покриву A–D. Літери позначають ділянки геологічних досліджень, а не три культурні шари, описані Кулаковською. Розрізнення цих назв дозволяє зіставляти історію людського заселення з дослідженням давніх відкладів, не змішуючи два різні описи.⁠[3]