Резиденція Андрія Потоцького
За історією, опублікованою закладом, комплекс заснував власник Станіславова Андрій Потоцький. Реставраційна сторінка позначає головний палац літерою Б. Вона описує його вигляд у другій половині XVIII століття: два поверхи, оздоблення тесаним білим каменем і велику лицарську залу з поліхромією. Припущення про приймання почесних гостей саме в цій залі джерело подає зі словом «очевидно»; достовірного переліку зустрічей у конкретному приміщенні воно не наводить.[1][3]
Сайт закладу називає серед гостей резиденції Яна Собеського, трансильванського князя Ференца Ракочі, Ганну, дружину Пилипа Орлика, та австрійського цісаря Йосипа II. Цей перелік стосується історії резиденції загалом. Його не варто перетворювати на доказ незмінності інтер’єрів: та сама реставраційна довідка повідомляє, що головна будівля згодом зазнала численних реконструкцій і втратила свій вишуканий архітектурний образ.[1][3]
Флігелі обабіч брами
Західний флігель, позначений літерою В, реставраційна довідка датує серединою XVIII століття. Він виконував представницьку й охоронну функції кордегардії. Східний флігель Г віднесено до 1780-х років і описано як «нову» кухню резиденції. Розташовані обабіч головної брами, ці дві будівлі мали різні первісні призначення та не однаковий час спорудження.[3]
Парадну в’їзну браму джерело датує XIX століттям. Її та частину огорожі реставрували у 2012–2013 роках; у 2022-му виконали реставраційний ремонт брами. На фотографії Любові Суверньової, зробленій 25 серпня 2021 року, видно саме цю вхідну частину комплексу: муровані пілони, бічні проходи й металеве заповнення. Знімок передує згаданому ремонту 2022 року й не показує фасаду головного палацу.[3][4]
Шпитальне використання і нові будівлі
Загальна історія закладу датує шпитальне використання комплексу 1804–2004 роками. Для головної палацової будівлі реставраційна сторінка уточнює зміну функції на лікувальну з 1804 року: до 2004-го вона залишалася терапевтичним корпусом. Історичне найменування «палац» таким чином поєднується з тривалим використанням будівлі для інших потреб.[1][3]
Частину споруд звели вже для шпиталю. Корпус А, хірургічний, датовано 1895 роком, а адміністративно-приймальний корпус Ж та офіцерський клуб — 1890-м. Фізіотерапевтичний корпус Д з’явився на початку XX століття на місці дерев’яної «старої» кухні. Ці приклади показують, як комплекс зростав після завершення доби приватної резиденції: поряд із давніми палацовими спорудами виникали будівлі нового призначення.[3]
Зберегти сліди різних епох
ПІК Палац формулює завдання реставрації як збереження матеріальної структури різночасових споруд, їхньої форми й історично успадкованого вигляду з пристосуванням до сучасного використання. Такий підхід пояснює цінність комплексу як цілого: тут можна читати послідовність змін від магнатської резиденції до шпитальних корпусів і культурного простору. Офіційна схема допомагає розрізняти будівлі та їхні етапи, але не є обміром історичних меж маєтку.[3]
