Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

СТЕБЛЕВЪ, мѣстечко по обѣимъ сторонамъ рѣки Роси, въ 15-ти верстахъ выше м. Корсуня. Жителей обоего пола: православныхъ 2392, римскихъ католиковъ 60, евреевъ 535. Стеблевъ замѣчателенъ своимъ мѣстоположеніемъ. Рось течетъ здѣсь между высокими лѣсистыми скалами по дну усѣянному огромными камнями и порогами, по которымъ въ нѣсколькихъ мѣстахъ вода стремится въ видѣ водопадовъ. Въ самомъ мѣстечкѣ въ Рось впадаютъ два ручья: Боровица и Хоробра. Первая бѣжитъ въ такомъ углубленіи, что нависшія по обѣимъ сторонамъ скалы и деревья совершенно скрываютъ ее отъ глазъ. Независимо отъ красоты мѣстности количество и сила паденія воды представляютъ всѣ удобства для устройства значительныхъ промышленныхъ заведеній. Изъ нихъ и находятся въ Стеблевѣ: сахарный заводъ песочный и суконная фабрика, основанная первоначально въ 1817 году въ селѣ Великихъ-Прицкахъ Захаріемъ Головинскимъ, а сюда перенесенная въ 1847 году. Заводъ и фабрика обстроены обширными каменными зданіями и доставляютъ работу 500 душъ обоего пола переведенныхъ сюда, по силѣ крѣпостныхъ правъ, изъ селеній составлявшихъ прежде одно владѣніе: Прицекъ, Шандры, Драчей, Македонъ, Кипячки и Демовщины. Суконная фабрика вырабатываетъ сукна до 45,000 аршинъ на сумму 100,000 рублей и доставляетъ чистаго дохода владѣльцу до 10,000 рублей. Заводъ свеклосахарный и винокуренный также въ цвѣтущемъ состояніи. По преданію на мѣстѣ Стеблева былъ нѣкогда городъ населенный большею частію греками. Это подтверждается нѣкоторымъ образомъ слѣдами фундаментовъ каменныхъ строеній, которые еще недавно были видны на пространствѣ двухъ верстъ выше мѣстечка и одной ниже его. Вѣроятно этотъ старинный городъ разоренъ Татарами; а во время возобновленія здѣшнихъ пограничныхъ городовъ Стеблевъ, считавшійся сотеннымъ городомъ, былъ данъ королемъ Стефаномъ Баторіемъ козацкому старшинѣ Тетерѣ, который построилъ въ немъ крѣпость на островѣ называемомъ до нынѣ Замкомъ. Окруженная со всѣхъ сторонъ водою, крутыми скалами, валомъ и высокимъ частоколомъ эта крѣпость въ то время могла считаться неприступною. По этому во время козацкихъ войнъ окрестности Стеблева служили театромъ кровавыхъ стычекъ. Здѣсь грабили и жгли Татары и Поляки, разоряли Сѣрко и Чарнецкій. Подъ Стеблевымъ взятъ Дорошенкомъ въ плѣнъ несчастный Юрій Хмельницкій и переданъ Татарамъ. Но самое знаменитое историческое событіе касающееся Стеблева—это осада его корпусомъ Чарнецкаго, въ коемъ считалось 20,000 польскаго и 15,000 татарскаго войска. Малороссіяне засѣвшіе въ замкѣ, долго сопротивлялись усиліямъ своихъ враговъ, но когда по собственной ихъ неосторожности взорвало въ крѣпости пороховой погребъ, находившійся кодъ церковію, и отъ этаго разрушилась церковь и часть вала: то козаки, приведенные этимъ случаемъ въ сильное замѣшательство и безпорядокъ, здали крѣпость Чарнецкому. Стеблевъ оставался долгое время во владѣніи наслѣдниковъ Тетери, изъ которыхъ одинъ, по прозванію Апостолъ, переселился за Днѣпръ, по оставленіи этой стороны за Польшею. Тогда Стеблевъ былъ подаренъ польскому гетману князю Іосифу Яблоновскому. Наслѣдовавшій Стеблевское имѣніе сынъ его Николай извѣстенъ тѣмъ, что отрекся отъ польской народности, одѣвался и говорилъ только по малороссійски, вообще принялъ всѣ обычаи простаго русскаго народа. Каждый годъ, сопровождая нѣсколько десятковъ подводъ, одѣтый въ сермагу и въ сапогахъ дегтемъ вымазанныхъ, онъ отправлялся въ Крымъ по соль и рыбу, и возвратившись, самъ продавалъ этотъ товаръ на ярмаркахъ, садясь на землю по обычаю чумаковъ. Самъ ходилъ косить и жать и неотставалъ въ этихъ трудахъ отъ другихъ. За то нетолько былъ любимъ малороссійскимъ народомъ, но былъ его божищемъ 1). Онъ умеръ около 1795 года не будучи женатымъ. Имѣніе его досталось ближайшимъ его родственникамъ князьямъ Воронецкимъ. Отъ Воронецкихъ Стеблевъ въ 1812 году перешелъ къ Головинскимъ, и въ настоящее время составляетъ резиденцію Зенона Головинскаго, по покупкѣ въ 1846 году отъ своего дяди Германа Онуфріевича Головинскаго за исслюченіемъ 1298 десятинъ, купленныхъ крестьянами въ 1863 году за 61,777 руб. Стеблевскому владѣльцу въ Каневскомъ уѣздѣ принадлежитъ 8927 десятинъ земли въ этомъ мѣстечкѣ и въ селѣ Великихъ-Прицкахъ. Онъ также имѣетъ значительное имѣніе въ Подольской губерніи. Стеблевъ—родина малороссійскаго гетмана, паслѣдовавшаго въ 1622 году Конашевку, Олифера Голуба, именовавшагося Стеблевцемъ.

Переклад

СТЕБЛІВ, містечко по обидва боки річки Росі, за 15 верст вище м. Корсуня. Жителів обох статей: православних 2392, римо-католиків 60, євреїв 535. Стеблів примітний своїм розташуванням. Рось тече тут між високими лісистими скелями по дну, всіяному величезними каменями й порогами, через які в кількох місцях вода мчить водоспадами. У самому містечку в Рось впадають два струмки: Боровиця і Хоробра. Перша біжить у такому заглибленні, що скелі й дерева, які нависають з обох боків, зовсім ховають її від очей. Незалежно від краси місцевості, кількість води й сила її падіння дають усі вигоди для влаштування значних промислових закладів. З них у Стеблеві й є: завод цукрового піску і суконна фабрика, яку спершу заснував 1817 року в селі Великих Пріцьках Захарій Головинський, а 1847 року її перенесли сюди. Завод і фабрика забудовані великими кам’яними будівлями й дають роботу 500 душам обох статей, переведеним сюди на підставі кріпосного права із сіл, що раніше становили один маєток: Пріцьок, Шандри, Драчів, Македонів, Кип’ячки й Демівщини. Суконна фабрика виробляє до 45 000 аршинів сукна на суму 100 000 рублів і дає власникові до 10 000 рублів чистого доходу. Бурякоцукровий завод і гуральня теж у квітучому стані. За переказом, на місці Стеблева колись було місто, населене здебільшого греками. Це певною мірою підтверджують сліди фундаментів кам’яних будівель, які ще недавно було видно на просторі двох верст вище містечка й однієї нижче від нього. Імовірно, це старовинне місто зруйнували татари; а під час відновлення тутешніх прикордонних міст Стеблів, що вважався сотенним містом, король Стефан Баторій дав козацькому старшині Тетері, який збудував у ньому фортецю на острові, що й досі зветься Замком. Оточена з усіх боків водою, крутими скелями, валом і високим частоколом, ця фортеця на той час могла вважатися неприступною. Тому під час козацьких воєн околиці Стеблева були ареною кривавих сутичок. Тут грабували й палили татари та поляки, руйнували Сірко і Чарнецький. Під Стеблевом Дорошенко взяв у полон нещасного Юрія Хмельницького й передав татарам. Але найславетніша історична подія, що стосується Стеблева, — це облога його корпусом Чарнецького, в якому налічувалося 20 000 польського і 15 000 татарського війська. Малоросіяни, що засіли в замку, довго опиралися зусиллям ворогів, але коли через їхню ж необережність у фортеці вибухнув пороховий льох, що був під церквою, і від цього зруйнувалися церква й частина валу, то козаки, яких цей випадок привів у сильне замішання й безлад, здали фортецю Чарнецькому. Стеблів довгий час лишався у володінні спадкоємців Тетері, з яких один, на прізвисько Апостол, переселився за Дніпро, коли цей бік залишився за Польщею. Тоді Стеблів подарували польському гетьманові князю Іосифу Яблоновському. Його син Миколай, що успадкував стеблівський маєток, відомий тим, що зрікся польської народності, одягався й говорив тільки по-малоросійськи, загалом перейняв усі звичаї простого руського народу. Щороку, супроводжуючи кілька десятків підвід, у сермязі й у чоботях, вимазаних дьогтем, він вирушав до Криму по сіль і рибу, а повернувшись, сам продавав цей товар на ярмарках, сідаючи на землю за чумацьким звичаєм. Сам ходив косити й жати і не відставав у цій праці від інших. Зате його не тільки любив малоросійський народ: він був для нього божищем 1). Помер він близько 1795 року неодруженим. Його маєток дістався найближчим його родичам, князям Воронецьким. Від Воронецьких Стеблів 1812 року перейшов до Головинських і нині є резиденцією Зенона Головинського, який купив його 1846 року в свого дядька Германа Онуфрійовича Головинського, за винятком 1298 десятин, які селяни купили 1863 року за 61 777 руб. Стеблівському власникові в Канівському повіті належить 8927 десятин землі в цьому містечку і в селі Великих Пріцьках. Він має також значний маєток у Подільській губернії. Стеблів — батьківщина малоросійського гетьмана Олифера Голуба, який 1622 року став наступником Конашевка і звався Стеблівцем.

Оригінал

Въ настоящее время въ Стеблевѣ только одна приходская деревяная церковь во имя Преображенія Господня, 5-го класса, земли имѣетъ 44 десятины, построена въ 1852 году. Во время визиты церквей Корсунскаго деканата въ 1741 году Стеблевская Преображенская церковь была дубовая, построенная въ 1719 году. Кромѣ ея существовала Николаевская церковь на лѣвой сторонѣ Роси, построеніе которой «коло старой» отнесено къ 1731 году. Прихожанъ къ первой причислялось 100, а ко второй только 30 дворовъ, послѣдняя церковь сгорѣла въ 1794 году и небыла возстановляема. Кромѣ этихъ двухъ церквей въ Стеблевѣ въ XVII вѣкѣ была третяя каменная въ крѣпости или замкѣ. Она въ 1664 году во время осады Чарнецкаго разрушена взрывомъ пороховаго магазина. Латинники, живущіе при помѣщичьемъ дворѣ и на заводахъ имѣютъ каменную каплицу, считающуюся приписною къ Лысянскому приходскому костелу; а евреи два молитвенныхъ дома деревянныхъ.

Переклад

Нині в Стеблеві лише одна парафіяльна дерев’яна церква на честь Преображення Господнього, 5-го класу; землі має 44 десятини; збудована 1852 року. Під час візити церков Корсунського деканату 1741 року стеблівська Преображенська церква була дубова, збудована 1719 року. Крім неї, існувала Миколаївська церква на лівому березі Росі, спорудження якої «коло старой» [біля старої] віднесено до 1731 року. До першої було приписано 100 дворів парафіян, а до другої лише 30; ця остання церква згоріла 1794 року й не відновлювалася. Крім цих двох церков, у Стеблеві в XVII столітті була третя, кам’яна, у фортеці, або замку. Її 1664 року, під час облоги Чарнецького, зруйнував вибух порохового складу. Латинники, що живуть при поміщицькому дворі й на заводах, мають кам’яну каплицю, яку вважають приписною до лисянського парафіяльного костелу; а євреї — два дерев’яні молитовні будинки.

Оригінал

Памятники Михловскаго. Часть I, стр. 139—242.

Переклад

Памятники Михловскаго. Частина I, с. 139—242.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 15 верст ≈ 16 км; 1298 десятин ≈ 1418 га; 8927 десятин ≈ 9753 га; 44 десятини ≈ 48,1 га. Перерахунок наш.

Назва. «Стеблевъ» — Стеблів.

«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Канівський повіт, «Селенія принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
Сторінки
606–607 · скан 606, скан 607
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 606–607. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/stebliv/