Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
СМѢЛА, мѣстечко лежитъ на почтовой дорогѣ изъ Кіева въ Черкасы, въ 220 верстахъ отъ перваго и въ 25 отъ послѣдняго города, и расположено на плоскости нѣсколько возвышенной, окруженной рѣками: Тясминомъ, Ирдинскимъ болотомъ и рѣчкою Серебрянкою. Смѣла считалась мѣстечкомъ еще при королѣ Казимірѣ, но неизвѣстно, когда она основана. Къ остаткамъ глубокой старины должно причислить уцѣлѣвшія укрѣпленія такъ называемаго замка. Это четырехъ-угольное земляное укрѣпленіе, съ четырмя шанцами по угламъ, лежитъ на возвышеніи, надъ прудомъ. Въ немъ теперь римско-католическое кладбище, съ латинскою кладбищенскою каплицею. О древности мѣстечка свидѣтельствуютъ также названія окрестныхъ урочищъ и соединенныя съ ними народныя преданія о какихъ-то княжескихъ дѣтяхъ: Юріѣ, Матронѣ и Домнѣ. Первый, по разсказамъ жителей, построилъ домъ на горѣ, по сю пору называемой Юрьевою-горою, Матрона выстроила Матроненскій монастырь, а Домна насыпала Смѣлянскую плотину. Послѣ окончательнаго присоединенія, въ прошломъ вѣкѣ, этихъ странъ къ Польшѣ, при раздачѣ малороссійскихъ городовъ и селеній польскимъ вельможамъ, Смѣла досталась князьямъ Любомірскимъ 1). Они, желая обезпечить безопасное для себя пребываніе въ Смѣлой во время пріѣздовъ своихъ изъ Польши, построили въ мѣстечкѣ деревяный замокъ; кромѣ того все мѣстечко окопали кругомъ валомъ и обнесли частоколомъ. Но эти укрѣпленія не защитили умножившагося, подъ покровительствомъ Любомірскихъ, привиллегированнаго сословія шляхты и жидовъ отъ возставшихъ, въ послѣдній разъ въ 1768 году, Малороссіянъ, которыхъ отрядъ въ 300 человѣкъ, подъ предводительствомъ самаго Желѣзняка, овладѣлъ мѣстечкомъ и перебилъ шляхту и жидовъ 2). Въ 1773 году, по усмиреніи возстанія, король Станиславъ-Августъ далъ Смѣлой привиллегію на магдебурское право и соотвѣтственное городское устройство. Но вскорѣ князь Ксаверій Любомірскій, по силѣ здѣлки съ свѣтлѣйшимъ княземъ Потемкинымъ-Таврическимъ, передалъ Смѣлянщину въ вотчинное владѣніе послѣдняго. Въ 1793 году Смѣлянщина досталась, по наслѣдству, племяннику свѣтлѣйшаго, графу Александру Николаевичу Самойлову и здѣлана была уѣзднымъ городомъ; но чрезъ годъ присутственныя мѣста переведены въ Черкасы. Въ настоящее время мѣстечко Смѣла съ прилегающими селами: Смѣлянкою, Яблуновкою, Константиновымъ, Балаклеею, Староселечкомъ и деревнями: Гречковкою, Будками и Николаевомъ, и съ 24,151 десятинами земли, составляетъ вотчинное имѣніе графини Софіи Александровны Бобринской, урожденной Самойловой, по покупкѣ въ 1838 году отъ своего брата Николая Александровича. Владѣлица въ мѣстечкѣ основала свою резиденцію, откуда управлзетъ и другими своими имѣніями: въ Чигиринскомъ уѣздѣ (Журавскій ключъ) и въ Курской губерніи (1360 рев. душъ). Переходъ Смѣлой во владѣніе настоящей владѣлицы составилъ эпоху въ развитіи этаго мѣстечка, такъ какъ онъ послужилъ къ выгодѣ не только жителей его, но и всего Черкаскаго уѣзда. До того времени торговля и промышленная дѣятельность Смѣлы ограничивалась крупчатными, отличко устроенными на рѣкѣ Тясминѣ мельницами, которыя снабжали мукою не только свой уѣздъ, но и вырабатывали еще значительное количество для отправки въ Умань Кременчугъ, Николаевъ и Одессу. Эта промышленность осталась въ хорошемъ состояніи и теперь, такъ какъ поля въ Смѣлянскомъ имѣніи производятъ много хлѣба. Но вмѣстѣ съ тѣмъ съ 1838 года предпріимчивость и капиталы владѣльцевъ открыли здѣсь множество новыхъ средствъ для торговыхъ оборотовъ, промысловъ и ааработковъ значительному числу людей. Мы говоримъ о Смѣлянскихъ свеклосахарныхъ заведеніяхъ, извѣстныхъ во всей Россіи. Вотъ нѣкоторыя объ нихъ данныя, которыя заимствованы нами изъ опис. К. Г. Фундуклея: «на устойство всѣхъ заведеній сахарнаго завода употребленъ капиталъ въ 434,000 руб. сер.; для дѣйствія ихъ потребовалось до 2,200 работниковъ, которые вмѣстѣ съ машинами производятъ продуктовъ на 1,000,000 слишкомъ рублей ежегодно. Выдѣлывая сахару въ годъ до 250,000 пудъ, заводъ приноситъ владѣльцу столько же рублей чистой прибыли». Было предположеніе, нынѣ кажется оставленное, соединить желѣзною дорогою Смѣлу съ Днѣпромъ, въ городѣ Черкасахъ. Въ настоящее время въ мѣстечкѣ жителей обоего пола: православныхъ 4850, раскольниковъ 290, римскихъ католиловъ 526, лютеранъ 42, евреевъ 6906; всего 12,614, въ числѣ коихъ 23 капиталиста 3-й гильдіи (5 христіанъ, остальные евреи) и 2604 исключительно числятся при сахарномъ заводѣ. Въ мѣстечкѣ находится почтовая станція, принимающая корреспонденцію, квартира становаго пристава и общественная больница, на содержаніе которой изъ владѣльческой кассы отпускается до 8000 рублей и предположенъ къ построенію памятникъ, въ честь сахароварства, въ видѣ колосальной сахарной головы, изъ бронзы и камня.
Переклад
СМІЛА, містечко, лежить на поштовій дорозі з Києва до Черкас, за 220 верст від першого й за 25 від останнього міста, і розташоване на дещо підвищеній рівнині, оточеній річками: Тясмином, Ірдинським болотом і річкою Серебрянкою. Сміла вважалася містечком ще за короля Казимира, але невідомо, коли її засновано. До решток глибокої давнини слід зарахувати вцілілі укріплення так званого замку. Це чотирикутне земляне укріплення з чотирма шанцями по кутах лежить на підвищенні над ставом. Тепер у ньому римо-католицький цвинтар із латинською цвинтарною каплицею. Про давність містечка свідчать також назви навколишніх урочищ і пов’язані з ними народні перекази про якихось князівських дітей: Юрія, Матрону й Домну. Перший, за розповідями жителів, збудував дім на горі, яку досі називають Юр’євою горою, Матрона збудувала Матроненський монастир, а Домна насипала смілянську греблю. Після остаточного приєднання цих країв до Польщі в минулому столітті, коли малоросійські міста й поселення роздавали польським вельможам, Сміла дісталася князям Любомирським 1). Вони, бажаючи забезпечити собі безпечне перебування в Смілі під час приїздів із Польщі, збудували в містечку дерев’яний замок; крім того, усе містечко обкопали довкола валом і обнесли частоколом. Але ці укріплення не захистили привілейованого стану шляхти та євреїв, що розрісся під опікою Любомирських, від малоросіян, які востаннє повстали 1768 року: їхній загін із 300 чоловік під проводом самого Залізняка оволодів містечком і перебив шляхту та євреїв 2). 1773 року, після приборкання повстання, король Станіслав Август надав Смілі привілей на магдебурзьке право й відповідний міський устрій. Але невдовзі князь Ксаверій Любомирський за угодою зі світлійшим князем Потьомкіним-Таврійським передав Смілянщину у вотчинне володіння останнього. 1793 року Смілянщина дісталася в спадок небожеві світлійшого, графові Олександрові Миколайовичу Самойлову, і [Смілу] було зроблено повітовим містом; але через рік присутственні місця перевели до Черкас. Нині містечко Сміла з прилеглими селами: Малою Смілянкою, Великою Яблунівкою, Костянтинівкою, Балаклеєю, Малим Старосіллям — і селами Гречковкою, Будками та Николаєвом, а також із 24 151 десятиною землі становить вотчинний маєток графині Софії Олександрівни Бобринської, уродженої Самойлової, яка купила його 1838 року у свого брата Миколи Олександровича. Власниця заснувала в містечку свою резиденцію, звідки керує й іншими своїми маєтками: у Чигиринському повіті (Журавський ключ) і в Курській губернії (1360 ревізьких душ). Перехід Сміли у володіння теперішньої власниці став епохою в розвитку цього містечка, бо пішов на користь не лише його жителям, а й усьому Черкаському повітові. До того часу торгівля й промислова діяльність Сміли обмежувалася крупчатними млинами, чудово влаштованими на річці Тясмині, які не тільки постачали борошном свій повіт, а й виробляли ще значну кількість [борошна] на відправку до Умані, Кременчука, Миколаєва й Одеси. Цей промисел і тепер у доброму стані, бо поля смілянського маєтку дають багато хліба. Але водночас від 1838 року підприємливість і капітали власників відкрили тут безліч нових засобів для торговельних оборотів, промислів і заробітків значній кількості людей. Ми говоримо про смілянські бурякоцукрові заклади, відомі в усій Росії. Ось деякі відомості про них, які ми запозичили з опису К. Г. [Київської губернії] Фундуклея: «на облаштування всіх закладів цукрового заводу витрачено капітал у 434 000 руб. сріблом; для їхньої роботи знадобилося до 2200 робітників, які разом із машинами виробляють продукції на понад 1 000 000 рублів щороку. Виробляючи до 250 000 пудів цукру на рік, завод приносить власникові стільки ж рублів чистого прибутку». Був задум, нині, здається, полишений, сполучити Смілу залізницею з Дніпром у місті Черкасах. Нині в містечку жителів обох статей: православних 4850, розкольників 290, римо-католиків 526, лютеран 42, євреїв 6906; усього 12 614, серед них 23 капіталісти 3-ї гільдії (5 християн, решта євреї) і 2604 особи, які числяться виключно при цукровому заводі. У містечку є поштова станція, що приймає кореспонденцію, квартира станового пристава й громадська лікарня, на утримання якої з власницької каси виділяють до 8000 рублів; заплановано також спорудити пам’ятник на честь цукроваріння у вигляді колосальної цукрової голови з бронзи й каменю.
Оригінал
Съ 1 772года Юрію, Воеводѣ Сендомірскому, въ 1744 скончавшемуся. Съ 1744 года Станиславу Любомірскому, подстолію Корсунскому, титуловавшемуся Воеводичемъ Сендомірскимъ; съ половины столѣтія Ксаверію Любомірскому.
Переклад
З 1772 [так у книзі] року — Юрію, воєводі сандомирському, який помер 1744 року. З 1744 року — Станіславові Любомирському, підстолію корсунському, що титулувався воєводичем сандомирським; з половини століття — Ксаверію Любомирському.
Оригінал
Подробности см. въ статьѣ Соловьева, напеч. вь Русскомъ Вѣстникѣ за февр. 1863 года: Европа въ концѣ XVIII вѣка, стр. 648. Тамъ же замѣтка о Ксаверіѣ Любомірскомъ.
Переклад
Подробиці див. у статті Соловйова, надрукованій у [журналі] «Русский вестник» за лютий 1863 року: «Європа наприкінці XVIII століття», с. 648. Там само — замітка про Ксаверія Любомирського.
Оригінал
Поселеніе раскольниковъ въ Смѣлѣ относится къ концу минувшаго столѣтія, когда князь Любомірскій, въ 1782 году, дозволилъ раскольникамъ—Пилипонамъ, за условную плату, 827 рублей ассигнаціями, поселиться на его земляхъ прилежащихъ къ Смѣлѣ, гдѣ они населили деревню Гречковку, а частію поселились въ самомъ мѣстечкѣ. Вслѣдъ за тѣмъ съ Гречковкѣ они построили церковь во имя Алексѣя человѣка Божія, а въ мѣстечкѣ немного позже часовню. Когда въ 1828 году, по рѣшеніи государственнаго Совѣта, въ слѣдствіе заведенной Гречковскими раскольниками съ помѣщикомъ графомъ Самойловымъ тяжбы, о припискѣ ихъ по ревизіи къ своимъ крестьянамъ, они отсуждены отъ помѣщика: то Гречковскіе раскольники всѣ переселились въ Черкасы; церковь ихъ закрыта и доселѣ остается въ полуразрушенномъ состояніи. Смѣлянская же часовня осталась незакрытою, только велѣно въ 1846 году снять съ нея колокола. Она содержится изъ приношеній собираемыхъ отъ прихожанъ въ кружку, изъ коей дьякъ или уставщикъ получаетъ жалованья 200 рублей ассигнаціями и призрѣваются нѣсколько убогихъ старухъ, живущихъ въ 4-хъ небольщихъ домахъ на часовенномъ погостѣ. Уставщикъ совершаетъ въ часовнѣ и по домамъ всенощныя богослуженія; крестятъ младенцевъ старухи; браки не вѣнчаются, хотя раскольники утверждаютъ, что они ѣздятъ для того въ г. Измаилъ.
Переклад
Поселення розкольників у Смілі належить до кінця минулого століття, коли князь Любомирський 1782 року дозволив розкольникам-пилипонам за умовлену плату — 827 рублів асигнаціями — оселитися на його землях, прилеглих до Сміли, де вони заселили село Гречковку, а частина оселилася в самому містечку. Слідом за тим у Гречковці вони збудували церкву на честь Олексія, чоловіка Божого, а в містечку трохи пізніше — каплицю. Коли 1828 року рішенням Державної ради за позовом, який гречковські розкольники завели з поміщиком графом Самойловим щодо приписки їх за ревізією до його селян, їх відсудили від поміщика, то гречковські розкольники всі переселилися до Черкас; їхню церкву закрито, і вона досі стоїть напівзруйнована. Смілянську ж каплицю не закрили, тільки 1846 року наказано зняти з неї дзвони. Її утримують із пожертв, які збирають від парафіян у скриньку; з неї дяк, або уставник, одержує 200 рублів асигнаціями платні й утримують кілька вбогих старих жінок, що живуть у 4 невеликих будиночках на погості при каплиці. Уставник править у каплиці й по домах всенічні богослужіння; немовлят хрестять старі жінки; шлюбів не вінчають, хоча розкольники запевняють, що їздять для цього до міста Ізмаїла.
Оригінал
Въ 1741 году въ Смѣлой было четыре православныя церкви: Николаевская, Покровская, Успенская и Спасская. Всѣ онѣ, какъ значится въ визитахъ были деревяныя, въ ветхомъ и убогомъ состояніи; къ каждой принадлежало по 70 приходскихъ дворовъ. Въ настоящее время остались только три послѣднія, тоже деревяныя ветхія, далеко уступающія своимъ наружнымъ видомъ церквамъ окрестныхъ селеній и великолѣпію фабричныхъ строеній. Николаевская церковь упразднена въ 1847 году а земли ея обращены владѣльческою экономіею въ свою пользу 1). Изъ существующихъ трехъ церквей Успенская и Спасская по штатамъ сельскихъ церквей причислены къ 5-му классу, а Покровская состоитъ на содержаніи прихожанъ. Каждая земли имѣетъ указную пропорцію. Въ 1859 году, въ присутствіи митрополита Исидора, заложена каменная православная церковь, по плану Петербургской Благовѣщенской, лейбъ-гвардіи Кирасирскаго полка, что близъ Николаевскаго моста, только въ меньшихъ размѣрахъ.
Переклад
1741 року в Смілі було чотири православні церкви: Миколаївська, Покровська, Успенська й Спаська. Усі вони, як зазначено у візитах, були дерев’яні, у занепалому й убогому стані; до кожної належало по 70 парафіяльних дворів. Нині лишилися тільки три останні, теж дерев’яні й старі, які зовнішнім виглядом далеко поступаються церквам навколишніх поселень і пишноті фабричних будівель. Миколаївську церкву скасовано 1847 року, а її землі власницька економія обернула на свою користь 1). З трьох наявних церков Успенську й Спаську за штатами сільських церков зараховано до 5-го класу, а Покровська перебуває на утриманні парафіян. Кожна має указну пропорцію землі. 1859 року в присутності митрополита Ісидора закладено кам’яну православну церкву за планом петербурзької Благовіщенської [церкви] лейб-гвардії Кірасирського полку, що біля Миколаївського мосту, тільки менших розмірів.
Оригінал
Въ мѣстечкѣ находится и латинскій костелъ, въ самомъ красивомъ мѣстоположеніи мѣстечка. Онъ каменный, четырехъ-угольной формы, съ башнями и ротондою, построенъ въ 1818 году помѣщикомъ Совѣцкимъ, на мѣсто прежняго деревянаго. Главный изъ трехъ его престоловъ во имя Успенія. Священникъ получаетъ отъ казны жалованья 175 руб. При костелѣ къ концу прошлаго вѣка водворены были капуцыны 2).
Переклад
У містечку є й латинський костел, на найкрасивішому місці містечка. Він кам’яний, чотирикутної форми, з вежами й ротондою, збудований 1818 року поміщиком Совецьким на місці давнішого дерев’яного. Головний із трьох його вівтарів — на честь Успіння. Священник одержує від казни 175 руб. платні. При костелі наприкінці минулого століття було оселено капуцинів 2).
Оригінал
Въ недавнее время утвержденъ также въ Смѣлѣ лютеранскій пасторатъ съ предположеніемъ, еще неисполненнымъ, построенія лютеранской церкви.
Переклад
Нещодавно в Смілі також затверджено лютеранський пасторат із наміром, ще не здійсненим, збудувати лютеранську церкву.
Оригінал
Къ приходу Спасской Смѣлянской церкви причислена казенная деревня Ирдиновка. Она лежитъ по дорогѣ въ Черкасы, тотчасъ по переѣздѣ въ Смѣлой болота Ирденя. Жителей въ ней обоего пола 160.
Переклад
До парафії Спаської смілянської церкви приписано казенне село Ірдиновка. Воно лежить на дорозі до Черкас, одразу по переїзді біля Сміли через болото Ірдень. Жителів у ньому обох статей 160.
Оригінал
При Николаевской церкви въ прошломъ вѣкѣ священствовали Смѣлянскіе деканы. Сообщаемъ здѣсь списокъ селеній, которыя въ 1746 году, имѣя приходскія церкви, причислялись къ Смѣлянскому деканату: а) въ имѣніи князя Любомірскаго: въ м. Смѣлой 4 церкви, въ Городищахъ 8 церкви, Орловецъ Балаклея, Константиновъ, Ташлыкъ, Макіевка, Валява, Черепинъ, Вязовокъ, Хлыстуновка, Староселье, Мгліевъ 2 церкви, Гнилецъ, Ольшана 2 церкви; б) въ имѣніи хоронжины княгини Яблоновской: Деренковецъ Журавка, Моринцы, Пединовка, Будища, Кириловка. Бъ спискѣ 1764 года присоединены: Тарасовка, Капустина, Петриковка и Топильна.
Переклад
При Миколаївській церкві в минулому столітті священствували смілянські декани. Подаємо тут список поселень, які 1746 року, маючи парафіяльні церкви, належали до смілянського деканату: а) у маєтку князя Любомирського: у м. Смілі 4 церкви, у Городищі 8 [так у книзі] церков, Орловець, Балаклея, Костянтинівка, Ташлик, Макіївка, Валява, Черепин, В’язівок, Хлистунівка, Старосілля, Мліїв — 2 церкви, Гнилець, Ольшана — 2 церкви; б) у маєтку хорунжини княгині Яблоновської: Деренковець, Журавка, Моринці, Пединовка, Будища, Кириловка. У списку 1764 року додалися: Тарасовка, Капустина, Петриковка й Топильна.
Оригінал
Особое описаніе Смѣлянскаго костела издано въ Вильнѣ, 1856 года.
Переклад
Окремий опис смілянського костелу видано у Вільні 1856 року.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 220 верст ≈ 235 км; 151 десятина ≈ 165 га. Перерахунок наш.
Назва. «Смѣла» — Сміла.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Черкаський повіт, «Смѣлянское имѣніе графини С. А. Бобринской.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 643–645. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/smila/