Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
КАЛЬНИКЪ, село при впаденіи ручья Кальнички въ рѣку Собъ, въ 3-хъ верстахъ выше Дашева. Жителей обоего пола: православныхъ 1220, изъ коихъ болѣе 200 шляхты и 95 римскихъ католиковъ. Кальникъ въ концѣ 16-го вѣка былъ городомъ очень торговымъ, а при Хмельницкомъ полковымъ городомъ подобно Кіеву, Паволочи и другимъ. Въ немъ жили и имѣли свои церкви Армяне, Нѣмцы, Евреи и Караимы. Былъ и монастырь православный женскій (въ Шабельной). Многія строенія были кирпичныя, побѣленныя. Русская церковь деревяная. Во время войнъ Іоанна Казиміра Кальникъ два раза ограбленъ: разъ Шведами, потомъ чрезъ короткое время Ракочіемъ; но въ конецъ разрушенъ въ 1671 году Поляками, собиравшимися подъ предводительствомъ гетмановъ короннаго Собѣсскаго, напольнаго Вишневецкаго и запорожскаго Ханенка, за то, что жители, держась стороны Дорошенка, не впускали цѣлыхъ двѣ недѣли Поляковъ въ городъ, отражая ихъ нападенія. При этомъ всѣ строенія обращены въ пепелъ, а жители избиты или уведены въ плѣнъ. Кальникъ еще прежде, во время своего процвѣтанія, былъ столицею большаго графства, принадлежавшаго могущественной польской фамиліи Зборовскихъ, изъ коихъ извѣстенъ Мартынъ—каштелянъ Краковскій—глава Диссидентовъ Авсбурскаго исповѣданія, построившій въ Кальникѣ и Евангелическую церковь. Послѣ Зборовскихъ владѣльцами графства, въ коемъ уже главное мѣсто принадлежало Дашеву, были частію по наслѣдству, а частію по куплѣ Конецпольскіе, Дольскіе, Вишневецкіе и Плятеры, коимъ наслѣдовали нынышніе владѣльцы. Но не подлежитъ сомнѣнію, что Кальникъ былъ свидѣтелемъ важныхъ событій во времена самыя отдаленныя. Это доказываютъ земляныя насыпи и укрѣпленія въ самомъ селеніи и близъ него. Самую таинственную древность Кальника составляютъ могилы и самая большая изъ всѣхъ украинскихъ могилъ Сорока. Мысль—насыпать исполинскую могилу, конечно возбуждена чѣмъ-то слишкомъ важнымъ. Нѣкоторые полагаютъ, что названіе дано могилѣ отъ числа 40. Она находится въ ¼ версты отъ села на западъ. Высота ея 10 сажень; но видно, что это только треть первоначальной высоты ея и что она нѣсколько разъ была раскапываема, и вершина ея употреблена для выдѣлки селитры. Лелевель утверждаетъ, что въ ней былъ найденъ небольшой камень съ высѣченными на немъ символами и вязанными буквами. Символы эти Лелевель объясняетъ такъ: «мѣсяцъ и звѣзда или солнце служатъ извѣстными знаками Волощины или Молдавіи. Знакъ LI или три колонны напоминаютъ гербъ Липовецкій, и сверхъ того знакъ многихъ Славяно-Болгарскихъ монетъ XIII-го столѣтія. Вязанныя литеры очевидно позднѣйшихъ временъ, могутъ означать имя Мледи или какое-либо другое. Онѣ XVI, а можетъ быть и XVII-го столѣтія» 1). Мнѣніе, что могила—Сорока есть памятникъ козачьихъ войнъ съ Яномъ Казиміромъ, на основаніи чего одинъ польскій поэтъ написалъ цѣлую поэму, очевидно ошибочное. Преданіе, что она насыпана Татарами, которыя идя на Украину многочисленною толпою, принесли каждый въ полахъ земли, также неправдоподобно. Въ Кальникѣ часто въ землѣ находятъ древнія монеты и вещи. Въ 1820 году при устроеніи пивовареннаго завода, гдѣ по преданію закопаны были кости Татаръ, найденъ сундукъ съ серебренными сосудами.
Переклад
КАЛЬНИК, село біля впадіння струмка Кальнички в річку Соб, за 3 версти вище Дашева. Жителів обох статей: православних 1220, з яких понад 200 шляхти і 95 римо-католиків. Кальник наприкінці 16-го століття був дуже торговим містом, а за Хмельницького — полковим містом, як Київ, Паволоч та інші. У ньому жили й мали свої церкви вірмени, німці, євреї та караїми. Був і православний жіночий монастир (у Шабельній). Багато будівель були цегляні, побілені. Руська церква — дерев’яна. Під час воєн Іоанна Казимира Кальник двічі пограбували: раз шведи, а невдовзі — Ракочій; але остаточно його зруйнували 1671 року поляки, що зібралися під проводом гетьманів — коронного Собеського, польного Вишневецького та запорозького Ханенка, — за те, що жителі, тримаючи сторону Дорошенка, цілих два тижні не впускали поляків у місто, відбиваючи їхні напади. При цьому всі будівлі обернено на попіл, а жителів перебито або забрано в полон. Кальник ще раніше, за часів свого розквіту, був столицею великого графства, що належало могутньому польському родові Зборовських, з яких відомий Мартин — каштелян краківський — голова дисидентів аугсбурзького віросповідання, який збудував у Кальнику й євангелічну церкву. Після Зборовських власниками графства, в якому головне місце вже належало Дашеву, були — частково за спадком, а частково за купівлею — Конецпольські, Дольські, Вишневецькі та Плятери, спадкоємцями яких стали нинішні власники. Але не підлягає сумніву, що Кальник був свідком важливих подій у найвіддаленіші часи. Це доводять земляні насипи й укріплення в самому поселенні та поблизу нього. Найтаємничішу старовину Кальника становлять могили і найбільша з усіх українських могил — Сорока. Думку насипати велетенську могилу, звісно, викликало щось надто важливе. Дехто вважає, що назву могилі дано від числа 40. Вона розташована за ¼ версти від села на захід. Висота її 10 сажнів; але видно, що це лише третина її первісної висоти, що її кілька разів розкопували і що її верхівку використали для виготовлення селітри. Лелевель стверджує, що в ній знайшли невеликий камінь з висіченими на ньому символами та в’язаними літерами. Ці символи Лелевель пояснює так: «місяць і зірка або сонце є відомими знаками Волощини або Молдавії. Знак LI або три колони нагадують липовецький герб, а крім того — знак багатьох слов’яно-болгарських монет XIII століття. В’язані літери, очевидно, пізніших часів, можуть означати ім’я Мледи або якесь інше. Вони XVI, а може, й XVII століття» 1). Думка, що могила Сорока є пам’яткою козацьких воєн з Яном Казимиром, на підставі чого один польський поет написав цілу поему, очевидно, помилкова. Переказ, що її насипали татари, які, йдучи на Україну численною юрбою, принесли кожен у полах землі, так само неправдоподібний. У Кальнику в землі часто знаходять давні монети й речі. 1820 року під час будівництва броварні, там, де за переказом були закопані кістки татар, знайдено скриню зі срібними посудинами.
Оригінал
бѣжались по окрестнымъ лѣсамъ. Колыско старался собрать разбѣжавшіеся толпы и направить ихъ чрезъ Липовецъ и Подольскую губернію къ Австрійской границѣ. Но 11-го мая настигнутъ вторично при селеніи Майданѣ близъ Литина и вновь потерпѣлъ жестокое пораженіе отъ вооружившихся земледѣльческими орудіями крестьянъ. Самаго Колыску крестьяне схватили и замучили до смерти. По другимъ извѣстіямъ онъ бѣжалъ. Этимъ кончилось смѣшное покушеніе Поляковъ вооружить древнія русскія области: Кіевскую, Волынскую и Подольскую противъ отечественной своей власти. Это былъ первый случай, что въ краѣ, искони русскомъ, Поляки, основываясь на крѣпостномъ правѣ, покусились возбудить движеніе въ пользу своей національности въ томъ самомъ народѣ, который не переставалъ съ оружіемъ въ рукахъ отстаивать, въ теченіе нѣсколькихъ столѣтій, свою вѣру и свою русскую національность. Считаемъ необходимымъ, по любви къ истиннѣ, присовокупить, что фельдмаршалъ Русскій не сдержалъ своего обѣщанія, потому что многіе изъ крестьянъ, отличавшіеся усердіемъ къ правительству, послѣ дарованной амнестіи, предоставлены были владѣльцамъ, участвовавшимъ въ бунтѣ и понесли жестокія истязанія.
Переклад
біглася по навколишніх лісах. Колиско намагався зібрати розбіглі натовпи й спрямувати їх через Липовець і Подільську губернію до австрійського кордону. Але 11 травня його вдруге наздогнали біля поселення Майдан поблизу Літина, і він знову зазнав жорстокої поразки від селян, що озброїлися хліборобськими знаряддями. Самого Колиска селяни схопили й закатували до смерті. За іншими відомостями, він утік. Цим скінчилася смішна спроба поляків озброїти давні руські області — Київську, Волинську й Подільську — проти своєї вітчизняної влади. Це був перший випадок, коли в краї, споконвіку руському, поляки, спираючись на кріпосне право, спробували збудити рух на користь своєї національності серед того самого народу, який упродовж кількох століть не переставав зі зброєю в руках обстоювати свою віру й свою руську національність. Вважаємо за потрібне, з любові до істини, додати, що російський фельдмаршал не дотримав своєї обіцянки, бо багатьох селян, які відзначалися старанністю щодо уряду, після дарованої амністії віддали власникам, що брали участь у бунті, і вони зазнали жорстоких катувань.
Оригінал
Приходская церковь деревяная, Рождество-Богородичная, 5-го класса; земли имѣетъ 40 десятинъ. Построена, какъ значится въ клировыхъ вѣдомостяхъ 1700 года. Въ Кальникѣ, хотя нынѣ евреевъ уже нѣтъ, но есть давній еврейскій молитвенный домъ, или школа, деревяный, въ прошломъ вѣкѣ, но неизвѣстно, въ какомъ именно году построенный. Впрочемъ еще въ началѣ текущаго вѣка Кальникъ считался мѣстечкомъ и жили въ немъ Евреи, мало по малу перебравшіеся въ Дашевъ и Липовецъ.
Переклад
Парафіяльна церква дерев’яна, Різдва Богородиці, 5-го класу; землі має 40 десятин. Збудована, як значиться в клірових відомостях 1700 року. У Кальнику, хоча нині євреїв уже немає, є давній єврейський молитовний дім, або школа, дерев’яний, збудований у минулому столітті, але невідомо, якого саме року. Утім, ще на початку нинішнього століття Кальник вважався містечком і в ньому жили євреї, які мало-помалу перебралися до Дашева й Липовця.
Оригінал
См. въ обозр. мог. Фундуклея, стран. 44, 45, 61, 62, и 68.
Переклад
Див. в огляді могил Фундуклея, стор. 44, 45, 61, 62 і 68.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 10 сажнів ≈ 21,3 м; 40 десятин ≈ 43,7 га. Перерахунок наш.
Назва. «Кальникъ» — Кальник.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Липовецький повіт, «ЛИПОВЕЦКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 319–320. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/kalnyk/