Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ДАШЕВЪ, мѣстечко при рѣкѣ Соби, въ 40-ка верстахъ ниже города Липовца—центръ значительнѣйшаго въ Липовецкомъ уѣздѣ частнаго имѣнія, принадлежащаго нынѣ графу Владиміру Владиміровичу Потоцкому. Къ имѣнію этому, имѣющему 20670 десятинъ превосходной земли причислены, кромѣ Дашева, слѣдующія села:

Переклад

ДАШІВ, містечко на річці Соб, за 40 верст нижче міста Липовця — центр найзначнішого в Липовецькому повіті приватного маєтку, що нині належить графові Володимирові Володимировичу Потоцькому. До цього маєтку, який має 20670 десятин чудової землі, крім Дашева, приписано такі села:

Оригінал

Кальникъ,Кантелина,Хреновка,
Жаданы,Яструбинцы,Пархомовка,
Кошланы,Купчинцы,Болобановка.

Переклад

Кальник,Кантелина,Хрінівка,
Жадани,Яструбинці,Пархомівка,
Кошлани,Купчинці,Балабанівка.

Оригінал

Дашевъ уступаетъ древностію Кальнику и другимъ окрестнымъ мѣстечкамъ и селамъ и обязанъ нынѣшнимъ своимъ значеніемъ своему выгодному мѣстоположенію, изобилующему водою, плодородными полями съ востока и обширными лѣсами съ запада, а также тому, что здѣсь утвердилась резиденція владѣльца значительнаго имѣнія. Къ концу прошлаго вѣка Дашевъ принадлежалъ ексъ-писарю литовскому Плятеру, построившему великолѣпный дворецъ, въ которомъ въ 1787 году онъ принималъ короля, возращавшагося изъ Канева. Въ послѣдніе годы столѣтія Дашевъ съ округомъ перешелъ къ графу Владиміру Потоцкому и супругѣ его Ѳеклѣ. Владиміръ Потоцкій десятый изъ одинадцати сыновъ Станислава Щенснаго Потоцкаго (†1805) и Юзефы-Амеліи Мнишеховны (†1798) родился въ Тульчинѣ въ 1789. По учрежденіи княжества Варшавскаго, онъ на собственный счетъ учредилъ отрядъ конной артиллеріи, которымъ и предводительствовалъ въ войну 1809 года. Позже, въ чинѣ полковника артиллеріи, онъ отличился въ войскахъ польскихъ. Женатъ съ Теклею Сангушковною и оставилъ двухъ сыновъ Станислава и Владиміра. Умеръ въ Краковѣ въ началѣ 1812 года, и погребенъ въ каѳедральномъ Краковскомъ соборѣ. Оставшееся по немъ имѣніе раздѣлено на три ключа: Дашевскій, Подвисочанскій и Голованевскій Дашевскій предоставленъ меньшему сыну Владиміру. Въ настоящее время жителей обоего пола въ м. Дашевѣ съ предмѣстьемъ Полевымъ: православныхъ 2417, римскихъ католиковъ 152, евреевъ 2200. Мѣстечко раздѣляется на старый и новый Дашевъ; старый по правую, а новый по лѣвую сторону рѣки Соби, текущей между довольно высокими, по мѣстамъ каменными горами. Новый Дашевъ заселенъ только въ началѣ прошлаго вѣка. Въ мѣстечкѣ примѣтны остатки древнихъ укрѣпленій. Земляный валъ, начавшись въ Дашевѣ, тянется до деревни Шабельной, гдѣ по видимому въ древности былъ замокъ или крѣпость и гдѣ валы и рвы еще и нынѣ очень большіе. Подъ Дашевомъ въ 1831 году потерпѣли пораженіе наши доморощенные революціонеры—эти неблагодарные исчадія Россіи, желавшія заплатить зломъ, за благодѣянія имъ оказанныя 1).

Переклад

Дашів поступається давністю Кальникові та іншим навколишнім містечкам і селам, а своїм нинішнім значенням завдячує вигідному розташуванню, багатому на воду, родючі поля зі сходу й великі ліси із заходу, а також тому, що тут утвердилася резиденція власника значного маєтку. Наприкінці минулого століття Дашів належав колишньому литовському писареві Плятеру, який збудував розкішний палац, де 1787 року приймав короля, що повертався з Канева. В останні роки століття Дашів з округою перейшов до графа Володимира Потоцького та його дружини Феклі. Володимир Потоцький, десятий з одинадцяти синів Станіслава Щенсного Потоцького (†1805) і Юзефи-Амелії Мнішехівни (†1798), народився в Тульчині 1789 року. Після утворення Варшавського князівства він власним коштом заснував загін кінної артилерії, яким і командував у війну 1809 року. Пізніше, в чині полковника артилерії, він відзначився в польських військах. Був одружений з Теклею Сангушківною й залишив двох синів — Станіслава і Володимира. Помер у Кракові на початку 1812 року й похований у краківському кафедральному соборі. Маєток, що залишився після нього, поділено на три ключі: дашівський, підвисочанський і голованівський. Дашівський дістався молодшому синові Володимирові. Нині жителів обох статей у м. Дашеві з передмістям Полевим: православних 2417, римо-католиків 152, євреїв 2200. Містечко поділяється на старий і новий Дашів: старий — на правому, а новий — на лівому боці річки Соб, що тече між досить високими, подекуди кам’яними горами. Новий Дашів заселено лише на початку минулого століття. У містечку помітні залишки давніх укріплень. Земляний вал, починаючись у Дашеві, тягнеться до села Шабельної, де, мабуть, у давнину був замок або фортеця і де вали й рови ще й нині дуже великі. Під Дашевом 1831 року зазнали поразки наші доморощені революціонери — ці невдячні виплодки Росії, що хотіли відплатити злом за виявлені їм благодіяння 1).

Оригінал

Чтобы дать понятіе о связи Дашевскаго столкновенія съ общимъ ходомъ польской компаніи, считаемъ умѣстнымъ изложить подробнѣе объ этомъ. Мятежный Дверницкій, въ концѣ марта мѣсяца 1831 года вторгнулся въ границы Волынской губерніи съ 10,000 корпусомъ со стороны Замостья, въ надеждѣ распространить мятежъ и пріобрѣсть сообщниковъ въ польскихъ помѣщикахъ губерній Волынской, Подольской и Кіевской, ксендзахъ и шляхтѣ, содержащей латинское исповѣданіе. Еще напередъ тайно были разосланы воззванія и по нимъ составились партіи бунтовщиковъ. Но какъ бунту нисколько не сочувствовало православное духовенство и вся масса народа, хотя подчиненнаго крѣпостному праву и безусловно покорнаго, но несмотря на то еще доступнаго убѣжденіямъ православнаго духовенства: то партіи эти были малочисленны. Въ Подольской губерніи мятежническія партіи собиралъ Вацлавъ Ржевусскій, Изидоръ и Александръ Сабанскіе, Сабатинъ и другіе. Къ нимъ присоединились нѣкоторые помѣщики и шляхта изъ Кіевской губерніи, опасавшіеся на мѣстѣ обнаружить свои намѣренія, чтобы не подвергнуться преслѣдованію и мщенію народному. Фельдмаршалъ графъ Сакенъ, находившійся тогда въ Кіевѣ, всенародно объявлялъ, чтобы тѣхъ, которые будутъ уговаривать и принуждать, на основаніи помѣщичьей своей власти, жителей къ бунту, захватывать и представлять къ начальству. Причемъ фельдмаршалъ обѣщалъ крестьянамъ во имя человѣколюбія, что они никогда не будутъ принадлежать тѣмъ помѣщикамъ, которые восстаютъ противу законной власти. Въ Волынской губерніи мятежническими партіями управлялъ Нарцисъ Олизаръ, Ворцель, Тышкевичъ и другіе. Они собрались близъ мѣстечка Рафаловки въ Ковельскомъ уѣздѣ. Корпусъ Дверницкаго 6-го и 7-го апрѣля разбитъ генераломъ Ридигеромъ при мѣстечкѣ Боремлѣ и остатки его искали спасенія въ Галиціи. Мятежники близъ Рафаловки настигнуты и разсѣяны въ томъ же апрѣлѣ мѣсяцѣ. Оставалась партія мятежниковъ Каменецъ-Подольскихъ и Кіевскихъ до 5000, собравшихся въ Ольгопольскомъ уѣздѣ и потомъ перешедшая въ Гайсинскій. Она поступила подъ начальство польскаго генерала Колыско. Узнавъ о пораженіи Дверницкаго, Колыско предполагалъ собранныхъ имъ мятежниковъ, находившихся среди враждебнаго имъ населенія, препроводить въ Царство Польское для усиленія тамошняго возстанія. Но во время движенія своего къ сѣверу настигнутъ былъ 2-го мая генераломъ Ротомъ при мѣстечкѣ Дашевѣ и здѣсь совершенно разбитъ. Бывшіе у мятежниковъ 6 пушекъ взяты прежде, нежели успѣли здѣлать по два выстрѣла Болѣе 1000 человѣкъ убито, ранено и взято въ плѣнъ. Остальные раз-

Переклад

Щоб дати уявлення про зв’язок дашівської сутички із загальним ходом польської кампанії, вважаємо доречним розповісти про це докладніше. Бунтівний Дверницький наприкінці березня 1831 року вдерся в межі Волинської губернії з корпусом у 10,000 [чоловік] з боку Замостя, сподіваючись поширити заколот і здобути спільників серед польських поміщиків Волинської, Подільської та Київської губерній, ксьондзів і шляхти латинського віросповідання. Ще заздалегідь було таємно розіслано відозви, і за ними склалися загони бунтівників. Але оскільки бунтові анітрохи не співчували православне духовенство і вся маса народу, хоч і підпорядкованого кріпосному праву та беззастережно покірного, проте ще відкритого до переконань православного духовенства, то загони ці були нечисленні. У Подільській губернії бунтівничі загони збирали Вацлав Ржевуський, Ізидор і Олександр Сабанські, Сабатин та інші. До них приєдналися деякі поміщики й шляхта з Київської губернії, які побоювалися виявити свої наміри на місці, щоб не зазнати переслідування й народної помсти. Фельдмаршал граф Сакен, який тоді перебував у Києві, всенародно оголошував, щоб тих, хто намовлятиме й примушуватиме жителів до бунту, спираючись на свою поміщицьку владу, хапали й доставляли до начальства. При цьому фельдмаршал обіцяв селянам в ім’я людинолюбства, що вони ніколи не належатимуть тим поміщикам, які повстають проти законної влади. У Волинській губернії бунтівничими загонами керували Нарцис Олізар, Ворцель, Тишкевич та інші. Вони зібралися поблизу містечка Рафалівки в Ковельському повіті. Корпус Дверницького 6 і 7 квітня розбив генерал Рідігер біля містечка Боремля, і рештки його шукали порятунку в Галичині. Бунтівників поблизу Рафалівки наздогнали й розсіяли того ж квітня. Залишався загін кам’янець-подільських і київських бунтівників — до 5000, які зібралися в Ольгопільському повіті, а потім перейшли в Гайсинський. Він перейшов під начальство польського генерала Колиска. Дізнавшись про поразку Дверницького, Колиско мав намір переправити зібраних ним бунтівників, які перебували серед ворожого їм населення, до Царства Польського для посилення тамтешнього повстання. Але під час руху на північ його 2 травня наздогнав генерал Рот біля містечка Дашева і тут ущент розбив. 6 гармат, що були в бунтівників, захопили раніше, ніж із них устигли зробити по два постріли. Понад 1000 чоловік убито, поранено й узято в полон. Решта роз-

Оригінал

Церкви двѣ деревяныя: на старомъ Дашевѣ Михайловская, а въ новомъ Онуфріевская. Послѣдняя построена 1757 года, состоитъ въ 6-мъ классѣ; земли имѣетъ съ хуторомъ 83 десятины. Михайловская построенная 1767 года и причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 63 десятины. Къ ней причислена деревня того же владѣнія Шабельна, въ 7-ми верстахъ отстоящая, въ коей жителей обоего пола 365. Здѣсь есть приписная деревяная церковь во имя Покрова пресвятыя Богородицы, построенная еще въ прошломъ вѣкѣ, но неизвѣстно въ какомъ именно году съ школою при ней. Колокольня построена въ 1860 году; земли имѣетъ 33 десятины. Въ прошломъ вѣкѣ въ Шабельной былъ особый самостоятельный приходъ. Въ деревни давнее укрѣпленіе, состоящее изъ круглаго вала, именуется Монастыркомъ, по словамъ жителей оттого, что въ этомъ окруженномъ лѣсами мѣстѣ нѣкогда находился монастырь. Отчего и нынѣ нѣкоторые жители носятъ фамилію Монастырскихъ. Въ прошломъ вѣкѣ Шабельна именовалась Константиновкою, подъ какимъ именемъ значится и въ церковныхъ актахъ. Прежде въ Дашевѣ была и третья церковь во имя Успенія, близъ Михайловской церкви; но въ 1801 году она сгорѣла, и небыла затѣмъ возстановляема. За то построенъ латинскій костелъ, прежде въ Дашевѣ не существовавшій.

Переклад

Церков дві, дерев’яні: у старому Дашеві — Михайлівська, а в новому — Онуфріївська. Остання збудована 1757 року, належить до 6-го класу; землі має з хутором 83 десятини. Михайлівська збудована 1767 року й віднесена до 4-го класу; землі має 63 десятини. До неї приписано село Шабельна, що належить до того самого маєтку й лежить за 7 верст; жителів обох статей у ньому 365. Тут є приписна дерев’яна церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, збудована ще в минулому столітті, але невідомо, якого саме року, зі школою при ній. Дзвіницю збудовано 1860 року; землі має 33 десятини. У минулому столітті в Шабельній була окрема самостійна парафія. У селі є давнє укріплення з круглого валу, що зветься Монастирком — за словами жителів, тому, що в цьому оточеному лісами місці колись був монастир. Через це й нині деякі жителі мають прізвище Монастирських. У минулому столітті Шабельна називалася Константиновкою, під якою назвою значиться й у церковних актах. Раніше в Дашеві була й третя церква, на честь Успіння, поблизу Михайлівської церкви; але 1801 року вона згоріла й потім не відновлювалася. Натомість збудовано латинський костел, якого раніше в Дашеві не було.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 20670 десятин ≈ 22582 га; 83 десятини ≈ 90,7 га; 63 десятини ≈ 68,8 га; 7 верст ≈ 7,5 км; 33 десятини ≈ 36,1 га. Перерахунок наш.

Назва. «Дашевъ» — Дашів. Тепер — селище Дашів, центр Дашівської громади Гайсинського району Вінницької області.

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Липовецький повіт, «ЛИПОВЕЦКІЙ УѢЗДЪ.»
Сторінки
317–319 · скан 317, скан 318, скан 319
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 317–319. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dashiv/