Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

БУЖИНЪ, село при рѣкѣ Днѣпрѣ, въ 5-ти верстахъ выше села Тарасовки и въ 20-ти верстахъ къ сѣверовостоку отъ Чигирина, между песчаными холмами и небольшими болотами. Вблизи есть хорошіе луга, а въ 7-ми верстахъ обширный сосновый боръ. Жителей обоего пола, въ 80-ти хатахъ, 528, снискивающихъ пропитаніе отъ сѣнокошенія, небольшаго хлѣбопашества, огородничества и отъ рыболовства. Въ 1808 году жителей считалось 423 въ 44-хъ хатахъ. По мѣстному преданію жителей, Бужинъ въ древности былъ большой городъ, съ 40 церквами, истребленный Татарами. Преданіе это, кажется, не подлежитъ сомнѣнію, по многимъ удобствамъ мѣстности для существованія большаго города, и развитія въ немъ торговли по Днѣпру. Безъ сомнѣнія древній Бужинъ, съ его 40 церквами, заключалъ въ себѣ весь правый берегъ. начиная, можетъ быть, отъ м. Ломоватаго до м. Вороновки; только центръ его былъ въ окрестностяхъ нынѣшняго Бужина. Замѣчательно, что въ 1820 году Днѣпръ, во время разлитія своего весною. размылъ между Бужиномъ и Боровицею два обширныхъ кладбища, на которыхъ обнаруженныя человѣческія кости были большихъ размѣровъ, противъ нынѣшнихъ людей, и по нѣкоторымъ остаткамъ должно полагать, что умершіе были погребаемы обвитыми саваномъ изъ золотой и серебрянной парчи. Судя по этому, а также по находимымъ золотымъ и серебреннымъ сергамъ, кольцамъ, браслетамъ, пуговкамъ и другимъ вещамъ, съ драгоцѣнными камнями, должно полагать, что древній Бужинъ былъ богатый городъ. Въ 1860 году такимъ же образомъ обнаруженъ обширный кирпичный фундаментъ. По нѣкоторымъ остаткамъ (урна черепяная съ сожженными человѣческими костями) заключаютъ, что это остатки древняго капища. Въ началѣ XVII вѣка Бужинъ вмѣстѣ съ мѣстечками: Вороны (Вороновка) Лозы и Пива (?) принадлежали Кіевскому Никольскому монастырю; что видно изъ того, что Корсунскій староста Даниловичъ насильно отобралъ у монастыря эти мѣстечка, находившіеся на Крыловскихъ козацкихъ земляхъ, и разогнавъ монаховъ, причислилъ ихъ къ Корсунскому старотству (см. Паденіе шляхет. госп., Кулиша, въ Вѣст. Югозап. Россіи). Козацкія войны XVII вѣка застали мѣсто это укрѣпленнымъ и, по причинѣ находившагося здѣсь перевоза чрезъ Днѣпръ, оно составляло важный военный пунктъ. При Бужинѣ, въ 1663 году 3-го августа, происходила битва между Юріемъ Хмельницкимъ и Москвитинами, подъ начальствомъ Ромодановскаго, проигранная послѣдними. При чемъ предводительствовавшій 10,000 русскимъ корпусомъ Ромодановскій принужденъ былъ ретироваться за Днѣпръ, потерявши 7 пушекъ и часть обоза. Въ 1654 году Бужинъ былъ вызженъ извѣстнымъ польскимъ воеводою Чарнецкимъ, мстившимъ этимъ пожаромъ и избіеніемъ оставшихся въ Бужинѣ женщинъ и дѣтей за то, что Кошевой Сѣрко, будучи немного прежде окруженъ здѣсь Чарнецкимъ, не сдался ему; но въ самый день Свѣтлаго Праздника, съ немногочисленною козацкою дружиною, прорвался силою сквозь всю польскую армію, переколовъ при этомъ до 2,000 Поляковъ; а 1677 года Бужинъ разоренъ до основанія Турками. Въ слѣдующемъ 1678 году при Бужинѣ одержана знаменитая побѣда бояриномъ, княземъ Ромодановскимъ и гетманомъ Самуйловичемъ, надъ турецкимъ визиремъ Кара-Мустафою, знаменитымъ осадою Вѣны въ 1683 году. При описаніи Чигирина сказано было, что Визирь 8-го іюля 1678 года явился предъ Чигириномъ съ 100,000 Турокъ и Татаръ и 40,000 козаковъ предводительствуемыхъ измѣнникомъ, Юріемъ Хмельницкимъ. Ромодановскій и Самуйловичъ, имѣвшіе также около 100,000 войска переправились чрезъ Днѣпръ ниже Бужина и оставались близъ этаго мѣста, въ окопахъ, существующихъ и нынѣ; въ ожиданіи шедшихъ къ нимъ подкрѣпленій. Чтобы лишить осажденный гарнизонъ ихъ помощи, Визирь отрядилъ сильный корпусъ кавалеріи для занятія высотъ между Чигириномъ и русскимъ лагеремъ, велѣвъ ему тревожить Россіянъ ежедневными сшибками. Въ концѣ іюля къ Ромодановскому прибыли всѣ ожидаемыя подкрѣпленія, а 3-го августа, напавъ на безпокоившую его конницу, сбилъ ее съ высотъ и овладѣлъ всѣмъ ея лагеремъ, артиллеріею и обозомъ. Не смотря на эту побѣду, 10-го августа Чигиринъ былъ взятъ Турками. Это обстоятельство принудило армію Ромодановскаго отступить къ окопамъ у Бужина. Здѣсь въ продолженіе недѣли Кара-Мустафа держалъ ее въ осадѣ. Наконецъ Ромодановскій и Самуйловичъ рѣшились перейти изъ оборонительнаго въ наступательное положеніе и ночью 19-го августа атаковали Турокъ. Жестокому ихъ нападенію соотвѣтствовало столь же отчаянное сопротивленіе; и загорѣвшаяся битва принадлежитъ къ числу самыхъ упорныхъ и кровопролитныхъ, когда-либо происходившихъ. Двѣ стотысячныя арміи на незначительномъ пространствѣ слились въ одну массу и вступили въ рукопашный бой, не переставая дѣйствовать и артиллеріею съ близкаго разстоянія. Но храбрость и усилія Велико-и Малороссіянъ взяли верхъ и сраженіе въ полдень слѣдующаго дня окончилось бѣгствомъ всей непріятельской арміи. Подъ Визиремъ были убиты двѣ лошади; двѣ трети его войска пало. Побѣда была совершенная и притомъ первая, гдѣ русское оружіе столь рѣшительнымъ образомъ восторжествовало надъ отоманскимъ и послѣдствіемъ ея было то, что Порта отказалась отъ дальнѣйшихъ своихъ видовъ на Малороссію. По Андрусовскому трактату разоренный Бужинъ, вмѣстѣ съ другими городами по Днѣпру, долженъ былъ оставаться пустымъ до дальнѣйшаго постановленія между Россіею и Польшею и онъ дѣйствительно такимъ оставался до послѣдняго своего присоединенія, а отчасти и доселѣ.

Переклад

БУЖИН, село на річці Дніпрі, за 5 верст вище села Тарасовки і за 20 верст на північний схід від Чигирина, між піщаними пагорбами й невеликими болотами. Поблизу є добрі луки, а за 7 верст — великий сосновий бір. Жителів обох статей у 80 хатах 528; вони здобувають прожиток сінокосінням, невеликим хліборобством, городництвом і рибальством. 1808 року налічувалося 423 жителі в 44 хатах. За місцевим переказом жителів, Бужин у давнину був великим містом із 40 церквами, яке знищили татари. Цей переказ, здається, не підлягає сумніву, зважаючи на численні зручності місцевості для існування великого міста й розвитку в ньому торгівлі по Дніпру. Без сумніву, давній Бужин зі своїми 40 церквами охоплював увесь правий берег, починаючи, може, від містечка Ломоватого до містечка Вороновки; тільки центр його був в околицях нинішнього Бужина. Примітно, що 1820 року Дніпро під час свого весняного розливу розмив між Бужином і Боровицею два великі кладовища, на яких виявлені людські кістки були більших розмірів, ніж у нинішніх людей, і за деякими рештками слід гадати, що померлих ховали обвитими саваном із золотої та срібної парчі. Судячи з цього, а також із золотих і срібних сережок, кілець, браслетів, ґудзиків та інших речей із коштовним камінням, які тут знаходять, слід гадати, що давній Бужин був багатим містом. 1860 року в такий самий спосіб виявлено великий цегляний фундамент. За деякими рештками (глиняна урна зі спаленими людськими кістками) роблять висновок, що це залишки давнього капища. На початку XVII століття Бужин разом із містечками Ворони (Вороновка), Лози і Пива (?) належав київському Микільському монастирю; це видно з того, що корсунський староста Данилович силою відібрав у монастиря ці містечка, які лежали на криловських козацьких землях, і, розігнавши ченців, приписав їх до Корсунського староства (див. Паденіе шляхет. госп., Кулиша, въ Вѣст. Югозап. Россіи [«Падіння шляхетського панування» Куліша у «Віснику Південно-Західної Росії»]). Козацькі війни XVII століття застали це місце укріпленим, і, оскільки тут був перевіз через Дніпро, воно становило важливий воєнний пункт. Під Бужином 3 серпня 1663 року відбулася битва між Юрієм Хмельницьким і москвитинами під командуванням Ромодановського, яку останні програли. При цьому Ромодановський, що очолював 10-тисячний російський корпус, мусив відступити за Дніпро, втративши 7 гармат і частину обозу. 1654 року Бужин спалив відомий польський воєвода Чарнецький, мстячи цією пожежею та побиттям жінок і дітей, що лишилися в Бужині, за те, що кошовий Сірко, якого трохи раніше Чарнецький оточив тут, не здався йому, а в самий день Світлого Свята [Великодня] з нечисленною козацькою дружиною силою прорвався крізь усю польську армію, переколовши при цьому до 2000 поляків; а 1677 року Бужин дощенту зруйнували турки. Наступного, 1678 року під Бужином боярин князь Ромодановський і гетьман Самуйлович здобули славетну перемогу над турецьким візиром Кара-Мустафою, відомим облогою Відня 1683 року. В описі Чигирина було сказано, що візир 8 липня 1678 року з’явився під Чигирином із 100 000 турків і татар та 40 000 козаків, яких очолював зрадник Юрій Хмельницький. Ромодановський і Самуйлович, які теж мали близько 100 000 війська, переправилися через Дніпро нижче Бужина й залишалися поблизу цього місця в окопах, що існують і нині, чекаючи на підкріплення, які йшли до них. Щоб позбавити обложений гарнізон їхньої допомоги, візир виділив сильний корпус кавалерії, щоб зайняти висоти між Чигирином і російським табором, і наказав йому турбувати росіян щоденними сутичками. Наприкінці липня до Ромодановського прибули всі очікувані підкріплення, а 3 серпня він, напавши на кінноту, що його турбувала, збив її з висот і заволодів усім її табором, артилерією та обозом. Попри цю перемогу, 10 серпня Чигирин узяли турки. Ця обставина змусила армію Ромодановського відступити до окопів біля Бужина. Тут протягом тижня Кара-Мустафа тримав її в облозі. Нарешті Ромодановський і Самуйлович зважилися перейти з оборонного становища в наступальне і вночі 19 серпня атакували турків. Їхньому жорстокому нападу відповідав такий самий відчайдушний опір; і битва, що розгорілася, належить до найзапекліших і найкривавіших, які будь-коли відбувалися. Дві стотисячні армії на невеликому просторі злилися в одну масу і зійшлися в рукопашному бою, не перестаючи діяти й артилерією з близької відстані. Але хоробрість і зусилля велико- й малоросіян узяли гору, і бій опівдні наступного дня закінчився втечею всієї ворожої армії. Під візиром було вбито двох коней; дві третини його війська полягли. Перемога була повна і до того ж перша, де російська зброя так рішуче взяла гору над оттоманською, а наслідком її було те, що Порта відмовилася від дальших своїх намірів щодо Малоросії. За Андрусівським трактатом зруйнований Бужин разом з іншими містами по Дніпру мав лишатися порожнім до дальшої ухвали між Росією і Польщею, і він справді таким лишався до свого останнього приєднання, а почасти й досі.

Оригінал

Церковь въ Бужинѣ Покровская, деревяная, 7-го класса; земли имѣетъ указную пропорцію; построена въ 1803 году на мѣсто древнѣйшей съ 1736 года существовавшей и описанной въ визитѣ церквей Чигиринскаго деканата за 1741 г.

Переклад

Церква в Бужині Покровська, дерев’яна, 7-го класу; землі має указну пропорцію; збудована 1803 року на місці давнішої, що існувала з 1736 року й описана у візиті церков чигиринського деканату за 1741 р.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 5 верст ≈ 5,3 км; 20 верст ≈ 21,3 км; 7 верст ≈ 7,5 км. Перерахунок наш.

Назва. «Бужинъ». Колишнє містечко, згодом село, затоплене 1959 р. Кременчуцьким водосховищем; мешканців переселено до села Тіньки.

«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Чигиринський повіт, «Селенія, составлявшія Чигиринское старотство, а нынѣ состоящія въ вѣдомствѣ государственныхъ имуществъ.»
Сторінки
674–676 · скан 674, скан 675, скан 676
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 674–676. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/buzhyn/