Криниця, датування якої лишилося відкритим
Спершу на поверхні помітили западину із завалом кам’яних брил. Поглиблення траншеї 3 дозволило виявити кам’яну кладку шахти діаметром орієнтовно 1,2 м. Для її дослідження траншею розширили в розкоп розмірами 5 × 3 м.[1]
За характером заповнення та руйнуванням стінки автори припустили, що криницю не засипали навмисне: її міг перекрити зсув пандуса та його опорної стінки. Це запропоноване пояснення, а не встановлена історія руйнування.[1]
Звіт відносить криницю до нового часу, але її точне датування залишає для подальшого вивчення. Дослідники вказували на необхідність продовжити роботи із заповненням шахти та зіставити їх із писемними й картографічними матеріалами.[1]
Імпортний посуд з іншого контексту
Траншея 1 перерізала інший заглиблений об’єкт, без виразної долівки. У його заповненні виявили численні речі. Описуючи знахідки з траншеї 1, автори назвали посуд, скляні вироби, кахлі та люльки. За порівнянням різних категорій знахідок дослідники попередньо датували сам заглиблений об’єкт XVIII століттям.[1][2]
Серед столового посуду були чаші-піали з напівфаянсу та порцеляни. Частину напівфаянсових виробів дослідники пов’язали з виробництвом у Кютахії: вони відзначили клейма-розетки й поліхромний рослинний розпис. Клеймо у вигляді двох перехрещених мечів із восьмипроменевою зіркою під ними на іншому денці вказувало на мейсенський фарфор.[1]
Серед курильних трубок траплялися клейма зі стилізованими зображеннями птахів. Ці деталі дозволяють описати самі предмети; попереднє датування всього заглибленого об’єкта у звіті залишається окремим висновком.[1][2]
Чи виготовляли деталі мундштуків на місці
Трубчастий виріб, описаний як виточений із кістки, автори імовірно пов’язали з тютюнопалінням. Він міг бути муфтою складного мундштука. Зв’язок із курінням і визначення функції у джерелі подані обережно.[1]
У тому самому комплексі знайшли шість кісток кінцівок великої рогатої худоби, з яких випилювали середню трубчасту частину-заготовку. Це дозволило дослідникам припустити, що подібні вироби могли виготовляти на місці. У звіті йдеться саме про можливість місцевого виробництва.[1]
Інший сюжет про археологічне дослідження виробничого об’єкта — гарматна ливарня Кам’янця-Подільського.