Велика піч і простір під підлогою
Центральну частину лазні досліджували ще до сезонів 2008–2009 років. Там знайшли опалювальні канали, залишки підлоги та внутрішніх стін. Джерелом тепла була велика глиняна куляста піч діаметром 2,7 м на кам’яному фундаменті. Її піддувало — отвір для надходження повітря — виклали з масивних кам’яних блоків; перед піччю містилася глибока яма.[2]
Нові розкопки охопили іншу частину будівлі й відкрили суцільну ділянку зовнішньої стіни завдовжки 16 м. Її склали з квадратної цегли в три ряди. На час досліджень стіна збереглася лише на висоту 0,3–0,7 м, тому ці розміри описують рештки, а не первісну висоту споруди.[2]
Внутрішні цегляні простінки поділяли досліджений сектор на три приміщення. У двох із них підлога лежала на плоских кам’яних плитах, які спиралися на цегляні й кам’яні стовпчики. Гаряче повітря надходило каналами в простір під підлогою — саме так автори пояснюють роботу опалення. Йдеться про повітряний обігрів, а не про підтверджений водяний контур у трубах.[2]
Де могли митися й паритися
Приміщення біля печі було квадратним, 3,6 × 3,6 м. Місцями в ньому збереглася підлога зі щільного сірого вапнякового розчину, під яким лежала цегляна кладка. Її рівень був на 30 см вищим за підлоги інших кімнат. Плавний заокруглений перехід від стін до підлоги дослідниці пов’язали зі стоком води й припустили, що тут була мильня — кімната для миття.[2]
Друге приміщення вони вважали найімовірнішою парильнею. У ньому відкрили нішу розмірами 2,70 × 1,35 м, а на стінах добре зберігся шар штукатурки. Третя кімната мала подібну систему обігріву; кам’яні плити перекривали паралельні ряди стовпчиків. Авторки припустили, що вона теж слугувала парильнею. Такі назви кімнат — реконструкція їхнього використання за будівельними рештками.[2]
Труби у стінах і уламки посуду
У другому приміщенні між штукатуркою й цегляною кладкою зовнішньої стіни виявили три лінії керамічних труб, розташовані одна над одною. Вони складалися з окремих секцій завдовжки 38 см і діаметром 8 см. Окремо у стіну вертикально вмонтували вентиляційну керамічну трубу діаметром 14 см. Звіт розрізняє ці конструкції, тож усі труби не слід автоматично називати водопроводом.[2]
У шарі ґрунту зі слідами використання лазні було багато фрагментів червоноглиняного, сіроглиняного й полив’яного, тобто вкритого глазур’ю, посуду та труб. Уламки залізних і скляних виробів траплялися рідше й були невиразними. Тому головний зміст цього дослідження — не окрема коштовна річ, а збережена будівельна система, за якою можна читати повсякденну роботу лазні.[2]
Побутова споруда середньовічного міста
Дослідниці віднесли торговицьку лазню до типових побутових об’єктів золотоординських міст і вказали на аналогії в Молдові та Поволжі. Розкопки 2008–2009 років дозволили частково реконструювати її внутрішню будову; вони не відкрили всю споруду й не дають повного плану всіх кімнат.[3]
У тому самому звіті окремо описано ремісничу майстерню з печами для випалювання кераміки та іншими печами, а також давнє кладовище. Вони доповнюють картину середньовічного поселення, однак належать до інших розкопів. Монети, знаряддя та посуд із цих ділянок не належать до знахідок у лазні.[1][4]